Народний одяг на старовинних поштівках

У 1911 році в історії української культури сталася визначна подія. Київське видавництво “Час” розпочало видання серії кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень одеського художника Амвросія Ждахи (1855-1927). Усього впродовж трьох років було надруковано 28 мініатюр, виконаних у техніці акварелі, з текстами і нотами популярних пісень. Натхненником та замовником унікального видання був видатний український композитор Микола Лисенко.

Амвросій Андрійович Ждаха

Та не лише цими неперевершеними ілюстраціями обмежується внесок А.Ждахи в українське мистецтво. У 1893 році першим з українських графіків започаткував комплексне оформлення “Кобзаря” (у 1896-1901) роках ним підготовлено декілька варіантів – жоден так і не з’явився друком). Ждаха ілюстрував книги П. Куліша (”Чорна Рада”, 1901), Г.Квітки-Основ’яненка, М.Комара, Є.Гребінки та інших українських письменників, виконав серії рисунків українського народного одягу, меблів, писанок, сцен народного весілля і т. п.

Сьогодні зрозуміло, чому в радянські часи годі було й сподіватися на об’єктивне вивчення творчої спадщини майєтра винятково національної орієнтації. Та й серед друзів, знайомих та рідних художника є особистості, навіть згадувати яких донедавна було ризиковане. Взагалі Амвросій Ждаха – людина незвичайної біографії та творчої долі.

Народився він 6 грудня 1855 року в Ізмаїлі в родині задунайського запорожця Андрія Ждахи та Уляни Смаглій, уродженки села Лелеківки на Київщині. Згодом родина Ждахів переселилася до Очакова, а потім до Одеси, яка стала рідним містом майбутнього художника.

Малювати почав з шести років, навчався в Одеському повітовому училищі, відвідував недільні малювальні класи місцевого Товариства заохочення мистецтв. А в 1873 році Амвросій вступає до Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища. Курсанти цього елітарного військового закладу брали активну участь у культурно-мистецькому житті міста. Це був час, коли в Єлисаветграді народжувався український театр. Амвросій Ждаха знайомиться з М.Кропивницьким та І. Карпенком-Карим, відвідує їхній аматорський драматичний гурток.

У лютому 1875 року гуртківці в приміщенні Єлисаветградського громадського зібрання здійснюють першу постановку знаменитих “Вечорниць” П. Ніщинського. Можливо, саме участь разом з десятьма іншими юнкерами (серед них, був і небіж Тараса Шевченка – Йосип) у цій виставі стала для Ждахи переломною. Любов до українського мистецтва взяла гору над бажанням присвятити себе військовій справі. Хоча захоплення кіньми, яких він майстерно малював, збереглося назавжди.

Ждаха планує поступати до Петербурзької Академії художеств, для чого складає екстерном іспити за гімназичний курс. Але роком пізніше поступає до Школи малювання і креслення Одеського Товариства красних мистецтв.. У 1887 році А. Ждаха влаштовується креслярем до Земського банку Херсонської губернії і перебуває на цій посаді 32 роки. Повністю присвятити себе мистецтву йому вдалося лише наприкінці життя, викладаючи курс народного декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському художньому училищі (1924-1927).

Автор передмови до одеського видання 1996 року малюнків Ждахи до українських народних пісень Т. Максим’юк підкреслює: “Значний вплив на його формування як українського художника мали Стара Одеська Громада, український театр та Братерство Тарасівців. Він був в активних творчих стосунках з М.Кропивницьким, П.Ніщинським, Є.Чикаленком, В.Боровиком та іншими українськими діячами”.

У 1883-1885 роках А. Ждаха виконує для трупи М.Кропивницького та М.Старицького ескізи українських історичних костюмів і народного одягу.

Плідно співпрацював Ждаха з одеським архітектором А. Тодоровим, художником Менціоле, для яких робив не тільки креслення, але і акварелі іконостасів, ікон для храмів Херсонсса, Новочеркаська, Батума. Одеському видавцю М. Піковському він намалював портрет О. Пушкіна і пушкінський похвальний лист. Для відомого в Одесі видавця Ю. Фесенка виконував акварельні види багатьох, монастирів,’малюнки з Святої історії, обкладинки книжок.

В творчому доробку А. Ждахи робота над ілюструванням Нового завіту, “Іліади” та “Одіссї” Гомера, “Слова про Ігорів похід”, творів П. Куліша, М. Комарова та І. Липи, легенд В. Гаршина, що переклав його зять В. Боровик.

Ждаха є також автором видавничих знаків одеських видавництв “Матезіс”, “Дніпро”, “Народний стяг” та київського видавництва “Час”, яке у. 1911-1914 рр. видало 28 кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень та повісті “При битій дорозі” Равіти-Гавронського.

У 1911 р. він брав участь у першій виставці українських художників в Києві В 20-х роках викладав в Одеській торговельно-промисловій школі та Політехнікумі мистецтв. Був членом Одеського Товариства художників імені Костанді. Помер 8 вересня 1927 року. Похований на 2-му Християнському цвинтарі.

Випадок зі Ждахою – підтвердження того, як мало ми шануємо українських патріотів минулого, завдяки яким ідея незалежної України не вмерла.

09022402_zhdakha

ОЙ, НЕ ГАРАЗД ЗАПОРОЖЦІ
Ой, не гаразд запорожці,
Не гаразд вчинили, -
Степ широкий, край веселий
Та й занапастили.
Наступає чорна хмара,
І доідик із неба, -
Зруйнували Запоріжжя,
Було колись треба.
Ой, і хоч гаразд, хоч не гаразд,
Нічого робити, -
Буде добре запорожцям
І під турком жити.

09022403_zhdakha

СТОГНЕ ВІТЕР ВІЛЬНИЙ В ПОЛІ
Стогне Вїтер вільний в полі
Розхиляє жиїїї.
Козаченька молодого
При дорозі збито.
Стогне вітер, чорну хмару
Несе з полуночі,
В козаченька орли хижі
Випивають очі.
Стогне вітер, реве, виє,
Нагинає лози,
Ламле руки дівчинонька,
Проливає сльози.

09022404_zhdakha

ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу молися!
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає…
Мати сина в доріженьку
Слізно провожає:
“Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
До дому вертайся!”
“Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький
В воротах спіткнувся.
Ой, Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину!
” Прийми ж її, матусенько,
Всі у Божій волі,
Ой, Бог знає, чи жив вернусь,
Чи поляжу в полі”,
“Ой, рада 6 я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину шанувати?”
“Ой, не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь підо мною,
Назад сподівайтесь!”

09022405_zhdakha

ГЕЙ, НЕ ДИВУЙТЕ, ДОБРІЇ ЛЮДИ
Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало!
Що за Дашевим, під Сорочином,
Множество ляхів пропало.
Перебийте просить нсмного,
Сімсот козаків з собою, -
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою:
Ой, пийте, ляхи, води-кадюжі,
Води болотяії
А що лигали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії,..
Дивують панки, вражії синки
А що козаки вживають,
Вживають вони щуку рибаху,
Ще й саламаху з водою.
Ой, чи бач, ляше,
Що наш Хмельницький
На жовтім піску підбився?
Од нас, козаки, од нас, юнаки,
Не один ляшок не вкрився.
Ой, чи бач, ляше, як козак пляше
На сивім коні горою.
З мушкетом стане, аж серце в’яне,
А лях од жаху вмирає.
Ой, чи бач, ляше, шо по
Случ наше, По Костяную могилу,
Як не схотіли забунтували,
Та й утеряли Вкра’іну.
Ой, та зависли ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вислі,
Не попустимо ляхви із Польщі
Поки нашої жизності.
Гей, ну, козаки, гей, та у скоки.
Та заберімося в боки:
Загнали ляшків геть аж за Вислу,
Не вернуться й в три роки.

09022406_zhdakha

ОЙ, НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ
Ой, не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде до дому.
Світи йому ранесенько,
Та й розганяй хмари,
А як же він іншу має,
То й зайди за хмари.
Світив місяць, світив місяць,
Та й зайшов за тики,
А я бідна гірко плачу -
Зрадив милий мені.
Або ж мене вірно люби,
Або ж на вік лиши, -
Або ж мої чорні брови
На папері спиши.
Писав же я чотири дні
І чотири ночі.
Та не можу ісписати
Твої карі очі.
Писав же ти на папері,
Пиши на китайці,
Як не змалюєш ти з вечора
То я умру вранці.

09022407_zhdakha

ОЙ, ЗАПИВ КОЗАК, ЗАПИВ
Ой, запив козак, запив, ой, та запив, загулявся,
Ой, його кінь вороний та на стані застоявся.
“Ой, та коню ж, мій, коню, та ти коню вороненький!
Та коню вороненький, товаришу вірненький!
Ой, порадь мені, коню, де ми будем ніч ночувати,
Де ми будем ніч ночувати, хто нам буде постіль слати?”
Переночуєм нічку в вишневому садочку,
Переночуєм другу в темненькому лугу;
Переночуєм другу в темненькому лугу,
Переночуєм третю в чистім степу, край дороги;
Переночуєм третю в чистім степу при дорозі,
Ой, в степу при дорозі, та на лютому морозі;
Ой, на лютім морозі та при білій березі,
Та при білій березі, облили ж мене сльози.
Ой, та біла ж береза усю нічку прошуміла,
УСЮ ніч прошуміла, щоб головка не боліла.
І головка не болить, а самі сльози ллються.
Од милого людей нема, а од нелюба шлються.
І головка не болить, як і перше не боліла,
Ох, та я ж молоденька усю нічку просиділа.
УСЮ ніч просиділа, дрібні листи писала;
Дрібні листи писала, до милого посилала:
“Ой, прибудь мій миленький, та прибуваймо дому.
Та прибувай до дому, бо тужу я за тобою”.

09022408_zhdakha

ЗА СИБІРОМ СОЛНЦЕ СХОДИТЬ
За Сибіром сонце сходить…
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене,
Кармелюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі;
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Убогому, нещасному -
Тяжкая робота,
А ще гіршая неправда,
Вічная скорбота!
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу!
Як згадаю про їх долю -
Сам гірко заплачу!
Куди піду подивлюся -
Скрізь багач панує,
У розкошах превеликих
І днює й ночує.
Асесори, ісправники
За мною ганяють, -
Більше ж вони людей вбили,
Як я гріхів маю!
Зовуть мене розбійником,
Що людей вбиваю, -
Я багатих убиваю,
Бідних награждаю.
З багатого хоч я візьму, -
Убогому даю;
А так гроші розділивши,
Гріха я не маю.

09022409_zhdakha

ОЙ, НЕ ЗНАВ КОЗАК ТА НЕ ЗНАВ СУПРУН
Ой, не знав козак, ой, да не знав
Супрун, Як славоньки зажити;
Гей, зібрав військо, славне запорізьке,
Та й пішов орду бити.
Гей, у суботоньку, проти неділеньки,
Супрун із ордою стявся,
Гей, а в неділю, в обідню годину,
У неволеньку попався.
Ой, як почали превражі мурзаки
Козака Супруна в’язати,
Гей, ой став козак, став
Супрун Стиха голос промовляти:
“Не в’яжіть мене, превражі мурзаки,
Назад рученьками,
Гей, хоч виведіть, а хоч винесіть
Мене на Савур-могилу.
Гей, хоч виведіть, а хоч винесіть
Мене на Савур-могилу,
Нехай же я стану подивлюся
На свою рідну Україну”.
Висока могила, широка долина,
Сизий орел пролітає…
Гей, стоггь військо, славне запорізьке,
Як золото сяє.

09022410_zhdakha

ОЙ, ТРИ СЕСТРИЦІ-ЖАЛІБНИЦІ
Ой, три сестриці-жалібниці
У поход брата виряджали;
Що старшая сестра коня веде,
Середульшая зброю несе,
Сама меншая з братом іде.
“Ой, ти, брате, брате, братику наш,
Та коли ж прийдеш в гості до нас?”
“Набери, сестро, піску в жменю
Та посій його на каменю,
Уставай, сестро, зіроньками,
Поливай пісок слізоньками;
Уставай, сестро, ранесенько,
Проривай пісок частесенько,
А коли пісок той ізійде,
То тоді твій брат в гості прийде”.
Ой пішов пісок за водою,
Ой пішов наш брат слободою,
Ой пішов пісок за вітрами,
Та пішов наш брат городами.
Ой нема з піску, нема сходу,
Нема братика із походу;
Ой нема з піску, нема цвіту,
Та пішов наш брат по всім світу.

09022411_zhdakha

ОЙ, НА ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ.
Ой, на горі огонь горить,
А в долині козак лежить,
Порубаний, постреляний,
Китайкою покриваний,
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
“Ой, коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, наді мною,
Не бий землі під собою:
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою,
Щоб татари не впіймали,
Сіделечка не здіймали,
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни, грюкни коло плота;
Як прибіжиш ти в батьків двір,
Заржи, коню, на весь подвір!
Вийде сестра – розгнуздає,
Вийде мати – розпитає:
Ой, коню мій, вороненький!
А де ж мій син молоденький?
- Не плач, мати, не журися -
Та вже ж твій сші оженився,
УЗЯВ собі паняночку -
В чистім полі земляночку.

09022412_zhdakha

ЧОРНОБРИВЕЦЬ (Очерет лугом гуде)
Очерет лугом гуде,
Сова річкою бреде,
Піднімає сова крильця -
Виглядає чорнобривця.
Чорнобривець іде,
На добридень дає:
Ой, здорова, чорноброва!
Чи ти любиш мене?
Чи я, мати, не доріс,
Чи я, мати, переріс,
Чи не рублена хата,
Що не люблять дівчата!
- Ой, ти, сину, не доріс,
І ти, сину, переріс,
В тебе й рублена хата,
Та не люблять дівчата:
Бо ти тонкий та високий,
І горбатий, кривобокий,
Ще й без верхньої губи,
Як цілуєш, видно зуби.
В тебе стан, як у баби,
Руки й ноги, як у рака,
Очі сірі, як у жаби,
” А сам рудий, як собака.

09022413_zhdakha

ОЙ, НА ГОРІ ТА Й ЖЕНЦІ ЖНУТЬ
Ой, на горі та й женці жнуть,
А попід горою, долом долиною
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо славне запорізьке
Хорбшенько.
Посередині пан хорунжий,
Під ним кониченько, під ним вороненький,
Сильно дужий!
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний!
“Гей, вернися. Сагайдачний,
Візьми свою жінку, віддай мені люльку,
Необачний!”.
“Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися
Та викрешем вогню, та запалим люльку,
Не журися!”

09022414_zhdakha

ОЙ, У ПОЛІ МОГИЛА
Ой, у полі могила
З вітром говорила:
“Не вій, вітре буйнесенький,
Щоб я не чорніла!
Щоб я не чорніла,
Щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла,
Та ше й зеленіла!”.
І вітер не віє,
І сонце не гріє,
Тільки в степу при дорозі
Трава зеленіє.
Ой у степу річка,
Через річку кладка..,
Не покидай, козаченьку,
Рідненького батька!
Як батька покинеш -
Сам марно загинеш.
Річенькою бистренькою
За Дунай заплинеш.
Бодай тая річка
Риби не плодила, -
Вона ж мого товариша
Навіки втопила.
Бодай тая річка
Куширом заросла, -
Вона ж мого товариша
На той світ занесла!

09022415_zhdakha

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ
Стоїть явір над водою,
В воду похилився;
На козака пригодонька,
Козак зажурився.
Не хилися, явіроньку,
Ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку,
Ще ж ти молоденький.
Не рад явір хилитися,
Вода корінь миє;
Не рад козак журитися,
Та серденько ниє.
Ой, поїхав з України
Козак молоденький, -
Оріхове сіделечко
І кінь вороненький.
Ой, поїхав на чужину,
Та там і загинув;
Свою рідну Україну
Навіки покинув.
Казав собі насипати
Високу могилу,
Казав собі посадити
В головах калину.
‘ Будуть пташки прилітати,
Калиноньку їсти;
Будуть мені приносити
Од родоньку вісті.

09022416_zhdakha

ПАСІТЕСЯ, СІРІ ВОЛИ
Пасітеся, сірі води
Де крутії гори,
А я піду до дівчини,
Що чорнії брови.
Пасітеся, сірі воли,
Не бійтеся вовка.
А я піду до дівчини,
Чи змита головка.
Ой, хоч змита, чи не змита,
Аби не набита.
Хоч гладенька, не гладенька,
Аби веселенька.

09022417_zhdakha

ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ЗЕЛЕНА ДІБРОВО
“Добрий вечір тобі, зелена діброво,
Переночуй хоч ніченьку мене молодого!”
“Не переночую, бо славоньку чую
А про твою, козаченьку, голову буйную”.
“Добрий вечір тобі, ти, темний байраче!
Переночуй хоч ніченьку та волю козачу!”.
“Не переночую, бо жаль мені буде, -
Щось у лузі сизий голуб жалібненько гуде.
Вже ж про тебе, козаченьку, й вороги питають,
Щодня й ночі в темнім лузі все тебе шукають”.
Гей, як крикне козаченько до гаю, до гаю:
“Наїжджайте, воріженькі, сам вас накликаю!”

09022418_zhdakha

ОЙ, ТИ, ДІВЧИНО, МОЯ ТИ ЗОРЕ
“Ой, ти, дівчино,
Моя ти зоре,
Попливем, серденько,
Через це море,”
“Ой, ти, козаче,
Ясний соколю,
Зіставайсь, серденько,
Тут ізо мною.
Хай море хлине,
Хай хвиля грає,
А наше щастячко
Буде без краю.”

09022419_zhdakha

У МІСТЕЧКУ БОГУСЛАВКУ
У містечку Богуславку
Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.
Ой, в містечку Богуславку
Сидить дівок купка,
Межі ними Бондарівна,
Як сива голубка.
Прийшов до них пан
Каньовський
Тай шапоньку ізняв,
Обійняв він Бондарівну
Тай поцілував.
“Ой, не годен пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати”.
Ой шепнули люди добрі
Бондарівні тихо:
“Тікай, тікай, Бондарівно, -
Буде тобі лихо!”.
Ой, тікала Бондарівна
З високого мосту,
Сама ж вона хорошая,
Хорошого зросту.
Ой, тікала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею два жовніри
З голими шаблями.
А на тій Бондарівні
Червонії стрічки, -
Куди вели Бондарівну -
Скрізь криваві річки.
А на тій Бондарівні
Червона спідниця, -
Де стояла Бондарівна -
Кривава криниця.
Ой повели Бондарівну
Помежі крамниці.
Прицілився пан Каньовський
З срібної рушниці:
“Ой, чи хочеш, Бондарівно,
Ізо мною жити?
А чи волиш, Бондарівно,
В сирій землі гнити?”
“Ой, волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі
На цім світі жити”.
Ой, як тільки Бондарівна
Та цеє сказала,
Ой, вистрелив пан Каньовський -
Бондарівна впала.
‘Ой, ідіте до Бондаря,
Дайте батьку знати,
Нехай іде свою дочку
На смерть наряжати’,
Ой, посунув пан Каньовський
По столу таляри:
“Оце ж тобі, старий Бондар,
За личко рум’яне.
Ой, на ж тобі, старий Бондар,
Таляриків бочку -
Оце ж тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку”.
Ой, вдарився старий
Бондар В стіну головою:
“Дочко ж моя, Бондарівно,
Пропав я з тобою!”
Ой, поклали Бондарівну
На тесову лавку,
Доки сказав пан Каньовський
Викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна
Сутки ше й годину,
Поки сказав пан Каньовський
Зробить домовину.
Ой, вдарили усі дзвони
Музики заграли,
А вже дівку Бондарівну
Навіки сховали.

09022420_zhdakha

ОЙ, БІДА, БІДА ЧАЙЦІ-НЕБОЗІ
Ой біда, біда чайці-небозі,
Що вивела дітки при самій дорозі.
Киги! Киги! Злетівши вгору,
Тільки втопиться в Чорному морю.
Жито поспіло, приспіло діло;
Йдуть женці жати, діток забирати.
Киги! Киги! Злетівши в гору,
Тільки втопиться в Чорному морю.
- Ой діти, діти! Деж вас подіти?
Чи мені втопиться, чи з горя убиться?
Киги! Киги! Злетівши вгору,
Тільки втопиться в Чорному морю.
І кулик; чайку взяв за чубайку.
Чайка кигичеі – Згинь ти, куличе!
Киги! Киги! Злетівши вгору.
Тільки втопиться в Чорному морю.
А бугай; “Бугу! – гне чайку в дугу.
- Не кричи, чайко, бо буде тяжко!”
Киги! Киги! Злетівши в гору,
Тільки втопиться в Чорному морю.
- Як не кричати, як не літати?
- Дітки маленькі – а я їх мати!
Киги! Киги! Злетівши в гору,
Тільки втопиться в Чорному морю.

09022421_zhdakha

09022422_zhdakha

09022423_zhdakha

ОЙ, У ПОЛІ, ТАЙ У БАРИШПОЛІ
Ой, у полі, ой, у полі, та й у Баришполі,
Там сиділи три козаченьки у неволі:
Один сидить, один сидить
Та за дівчиноньку,
Ой, грає він виграває
В сопілоньку.
Другий сидить, другий сидить
Та за удовицю,
За хорошу, чорнявую, -
Білолицю,
Третій сидить, третій сидить,
Та за мужню жону,
Що не Здума, не згадає
Об своєму дому.
Один каже, один каже:
“Ой, я не боюся,
А я з тою дівчиною Звінчаюся”.
Другий каже, другий каже;
“І я не боюся,
Бо я з тою вдовицею
Розплатюся”,
Третій каже, третій каже:
“Я, братця, боюся,
Що сам один у неволі Зостаюся”.
Бодай ляхи, бодай пани
Та й не панували,
Що вони цю неволеньку
Збудували.
Бодай майстрі, бодай майстрі
Та й не майстрували,
Що такі тісні віконці Попускали.