Ольга Возниця – народна майстриня, яка ще з малих літ почала вишивати. Художня вишивка полонила серце жінки й з роками стала справою її життя.
У доробку майстрині: вишивані рушники, серветки, вишиванки, кептарі, жіночі та чоловічі сорочки, ґердани.
Народилась талановита вишивальниця в місті Ходорові на Львівщині. Працювала пані Ольга завідувачкою шкільної бібліотеки у рідному місті, була вихователькою у львівському дитсадку.
Зараз Ользі Возниці 85, у неї двоє синів та четверо внуків. “Двоє моїх внуків – Олесь та Володимир, – розповідає жінка, – успадкували мою любов до народного мистецтва”. Олесь виготовляє шийні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру – ґердани.
Сама ж майстриня невтомно вивчає, досліджує зразки народної вишивки з різних областей України. Доповнює візерунки своїми елементами, надаючи нового дихання старовинній українській вишивці. На основі яворівської вишивки Ольга Возниця створила костюми для дитячого ансамблю “Писанка”.
Своє вміння і таланти майстриня завжди передавала гуртківцям. З 1962 року вона була керівником гуртка “Народна вишивка”, Будинку дитячої творчості Львівської залізниці. У 1988 році пані Ользі присвоєно звання “Заслужений майстер народної творчості України”. Через рік вишивальниця стає почесним членом Союзу українок, де її обирають головою етнографічної комісії. До речі, парад вишиванок до Дня незалежності цьогоріч організував саме львівський відділ Союзу українок. Ці жінки, захоплені українською вишивкою, прагнуть передати свою любов молодому поколінню, проте, на превеликий жаль, охочих повчитись мистецтву вишивки зовсім небагато. “Ми повинні передати свої вміння новому поколінню, аби вони продовжили справу своїх бабусь”, – кажуть вишивальниці.
Особливістю вишивки заслуженої майстрині є те, що вона завжди вміла обрати гарний матеріал для свого одягу. “Ще за часів Радянського Союзу, – розповідає жінка, – купила у крамниці недорогу тканину, з якої пошила сукню. Хоча тканина не була призначена для вишивання, прикрасила її візерунками. Пізніше всі дивувались, де я взяла таку тканину”, – розповідає жінка.
Народна мисткиня зазвичай вишиває тонкі узори низинкою, стеблівкою та хрестиком у багатоколірній гамі. Цікаво, що до кожної своєї вишиванки Ольга Возниця має коралі з бісеру, зроблені власноруч. “До зеленої блузки роблю зелені коралі”, – каже майстриня.
Пані Ольга є постійною учасницею мистецьких імпрез. На рік майстриня має до десяти виставок. Дуже задоволена повернулась вишивальниця з виставки, яка відбувалася в Харкові. Про минулорічну мистецьку виставку О. Возниця згадує так: “Запросили мене на два тижні на Схід України. Проте виставка так зацікавила людей, що замість запланованих 14 днів, тривала аж 6 тижнів”. Харків’яни розмовляли зі мною з пошаною – українською”, – гордиться майстриня. Народна вишивальниця була приємно вражена й тим, що директор виставки надав їй власну машину, шофера і методиста.
Були у Ольги Возниці й персональні виставки: у Львові, Києві, Луцьку, Ходорові, Радехові, Дубні (Рівненська обл.). У місті Лева роботи заслуженої майстрині виставляли в Музеї етнографії і художнього промислу, Музеї народної архітектури і побуту, Національному музеї. Роботи пані Ольги залишились не лише у Львові, а й у Москві (Музей народного мистецтва), Києві (Національний музей Т. Г. Шевченка), Луцьку (Музей Лесі Українки). Саме Музею Лесі Українки майстриня подарувала один зі своїх вишиваних рушників. Втім, за все життя Ольга Возниця не продала жодної роботи. “Я вишиваю для душі, – каже пані Ольга, – а не задля заробітку”.
Народна майстриня дарує вишиванки рідним, друзям. Вишивані сорочки в подарунок від талановитої мисткині отримали й Президент Віктор Ющенко з дружиною.
До вісімдесятиріччя знаменитій вишивальниці мер рідного Ходорова презентував її портрет. Зараз цей портрет, на якому майстриня у вишиванці, красується на півстіни в оселі пані Ольги. Цікаво, що для портрету майстриня не позувала, художник намалював її з фотографії. З ювілеєм заслужену майстриню привітав і тодішній київський мер О. Омельченко, вручивши їй грамоту та іменний годинник.
За своє життя Ольга Возниця отримала безліч грамот і дипломів. Серед її нагород є золота (1983 р.) і бронзова медалі (1987 р.). Та найбільше майстриня пишається Дипломом за внесок до Києво-Могилянського братства на відродження університету “Києво-Могилянська академія”.
Справжніми досягненнями Ольги Возниці, окрім нагород, можна вважати її книги. Перша книжка майстрині “Вишивка мого краю” вийшла 2005 року. Через рік світ побачила й друга книга майстрині “Вишивка – моє життя”, яку видали українською, англійською та німецькою мовами.
Розповіді про майстриню, окрім її власних книжок, можна знайти і на сторінках Енциклопедії сучасної України. “Я одна з народних майстринь є в цій Енциклопедії”, – говорить жінка. Тішиться, що дожила до того часу, коли її увіковічнили в Енциклопедії. Саме Енциклопедія є останньою нагородою пані Ольги.
Щодо планів на майбутнє, майстриня хоче видати третю книжку – про чоловічі вишивані сорочки. А ще, щоб мистецтво вишивки вічно жило в серцях народних майстрів, а їхня любов до вишиванок передавалася через віки.
Ольга Масна
Джерело: |
“Суботня Поштa” |
