Олена Білозерська: «Не розумію вишивання по схемах»

11012405sch Відома журналістка та блогерка вишиває унікальні ікони. По-перше, ці образи – дуже дрібненькі (розмір зображення – 8*5,5 см, разом з паспарту і рамкою – 18*15 см), а по-друге – зроблені без жодних схем та інших рукодільних підказок.

В інтерв’ю сайту «Made in Ukraine» Олена Білозерська розповіла про дивовижний процес творення ікон, тонкощі «малювання» нитками, а також про те, що об’єднує вишивання з… написанням шпаргалок.

Олена Білозерська

- Олено, чому Ви взялися за вишивання ікон? Хтось на Вашому місці спробував би намалювати образ, хтось просто купив би готовий…

- Точно сама не знаю… Якось, в один прекрасний день, це спало мені на думку. Мені завжди чимось не подобалися стандартні ікони – такі, які є вдома у кожного. Вони однакові, типографські… Хотілося, щоб було, як в давнину, коли у всіх були різні ікони, написані майстрами й народними умільцями. Я хотіла мати саме таку ікону, але купити витвір мистецтва не змогла би – такі ікони дуже дорого коштують. Думала навіть спробувати намалювати образ сама: навіть проконсультувалася з професійним художником щодо роботи з масляними фарбами. Це дуже складна тема: перед роботою треба грунтувати дошку, потім – вміти змішувати фарби. А я ніколи в житті не працювала з масляними фарбами, тому зрозуміла, що просто «не потягну». Інколи малюю графічні портрети, але, знову-таки, як Бог на душу покладе – тобто, не як професіонал… Отже, мені прийшла ідея вишити ікону нитками.

- Яким на той час був Ваш вишивальний досвід?

- До цього я не вишила своїми руками абсолютно нічого, якщо не рахувати однієї шкільної вишивки. Це була полуничка з трьома листочками: ми всі вишивали такі серветочки. Моя мама сплела гачком гарненьке мереживо, оздобила цю серветку. Вона досі зберігається у мене

«Спочатку виходило погано»

- Мабуть, важко було вишивати першу ікону – образ Богородиці?

- Коли я починала вишивати першу ікону, нічого не вміла і не знала. Просто пішла до магазину, взявши з собою маленьку репродукцію ікони Богородиці, і підібрала основні кольори ниток для роботи. Передусім, вибирала тілесні кольори – для вишивання обличчя. Вирішила, що, якщо буде виходити, тоді вже докуплю інші нитки – для вишивання одягу. Окрім ниток, купила пластмасові п’яльця за сім гривень (це єдині мої п’яльця), полотно та набір голок (щоправда, для вишивання підійшла лише найтонша голка). Того ж дня спробувала шити чимось на кшталт гладі. Почала з обличчя: стібочки робила, ніби мазки фарбою.

- Чи сподобалася Вам дебютна робота?

"Отчаянных единая надежда" та "Господь Вседержитель" - перші роботи майстрині

- Спочатку виходило погано, але я не порола – наново перешивала зверху по вже вишитому. У результаті, перша ікона вийшла технічно недосконала. Проте десь через три дні роботи обличчя Богородиці було готове. Найважче було робити обличчя Немовляти: воно за розміром менше, ніж нігтик… На всю ікону пішло десь три місяці: коли вона була готова, здавалася мені вершиною досконалості Я взагалі не розуміла, як змогла таке зробити! Потім зрозуміла, що до Богородиці треба вишити і Христа. Докупила ще декілька кольорів ниток, і почала вишивати другу ікону. Зробила її швидше – десь за місяць. Вона вийшла технічно значно краща, ніж перша ікона. Після Христа вишила ікону Сергія Радонезького – за два тижні.

- Як Ви підійшли до оздоблення своїх робіт? Все-таки, оформлення ікон – річ складна і дуже відповідальна…

- Я дуже довго обирала рамки та паспорту для робіт. Зайшла до майстерні неподалік Львівської площі (у Києві. – Авт.) і почала шукати рамку. Там виявилися лише дві золотаві рамки, які могли підійти іконі. Усі інші були занадто широкі, а на таку «малечу», як мої ікони, потрібні вузенькі рами. Крім того, іконі більше личить рама з різьбленням, і водночас вона має бути невульгарною. Щодо паспарту – перепробувала усі кольори: промучилася години півтори. Зрештою, обрала бордовий оксамит: дослухалася до порад працівниці майстерні, яка стверджувала, що ікону треба оформлювати оксамитом. З другою іконою було легше: її я оформила так само, як і першу. А для Сергія Радонезького я шукала оформлення у холодних відтінках, адже теплих кольорів у цій іконі немає (окрім тілесних і коричневого тла). З одного боку, я хотіла, щоб усі три ікони були подібно оздоблені, а з іншого мене «підтискали» кольорові вимоги третьої ікони. Я зупинилася на такій самій рамці та темно-коричневому оксамитовому паспарту. Коли ікони стоять поруч, різниці між кольорами паспарту майже не видно, тож вони виглядають, як одна серія.

«Добре вмію копіювати»

- Знаю, що Ви вишиваєте без жодних схем. Як Вам вдається так чітко «перемалювати» ікону нитками?

- Так, для того, щоб вишити зображення, треба зробити схему, але я цього не вмію… Крім того, коли робота така дрібна, що там можна намалювати?.. Тому я роблю так: кладу перед собою репродукцію ікони та тканину у п’яльцях, і олівцем помічаю на тканині, де буде голова, де – волосся, а де – рука.

- Невже навіть контурів не малюєте? Лише приблизні «засічки»?

- Саме так – рисочками помічаю приблизне розташування частин роботи. Після цього починаю вишивати. Я добре вмію копіювати: мені бракує фантазії, щоб бути художником, але ще з дитинства мені добре вдавалося перемальовувати картинки. Наприклад, зараз я малюю портрети з фотографій: спочатку нафотографую людину, а потім, роздивляючись знімки, малюю портрет.

- Який етап вишивання ікони у такій техніці – найважчий?

- Найважче вишивати обличчя і руки. Одяг – це суто механічна робота. Хоча тут теж треба пильнувати, щоб правильно передати тіні. Ті частини, які виступають вперед, треба робити світлішими, інші – значно темнішими. Спочатку я цього не знала, тому моя перша ікона вийшла пласкенькою. Я вишивала одяг Немовляти двома кольорами ниток: молочно-білим та білим, як сніг. Коли робота була готова, виявилося, що Дитина – практично пласка. Ніжного переходу між кольорами просто не було видно. Коли робиш таку маленьку ікону, має бути контраст: чим його більше – тим краще. Якщо «ближчий» колір – сніжно-білий, то той, що далі, має бути добряче сірий – такий, як неповністю сиве волосся. Тоді робота матиме об’єм. Так само – і з вишиванням одягу: для того, щоб передати контраст, достатньо трьох кольорів. Якщо ми говоримо про червоний одяг, то його можна вишити світло-червоним кольором, темно-бордовим та чорним. Усі складки треба вишивати чорним.

- Ви сказали, що, вишиваючи першу ікону, не розпорювали недосконалі стібки. А зараз як виходите з таких ситуацій?

- Мої ікони настільки маленькі, що неможливо розпороти, не пошкодивши вдалі стібки. Останню ікону я робила з першої спроби. Якщо нитка лягала якось не так, я бачила це вже на третьому стібку, коли ще можна розпороти без втрат.

- Більшість вишивальниць працюють за схемами. Ви – принциповий противник такої творчості?

- Я взагалі не розумію вишивання по схемах. Який сенс такої роботи, якщо там навіть кольори підібрали замість майстрині? З моєї точки зору, це не творчість – це робота на сумлінність, коли хочеться мати щось, зроблене власними руками…

«Це – справа Бога: через яку ікону Він пошле благодать»

"Сергій Радонезький" оформлений у такому самому стилі

- Ваші ікони – освячені у церкві. Чи легко було це організувати?

- Мої ікони освячені у Стрітенській капличці, що на Львівській площі у Києві. Їх освятив священик Київського Патріархату – отець Сергій Ткачук. Знаю, що у Московському Патріархаті до цього більш радикально ставляться. Я читала в Інтернеті розмову вишивальниць про те, що священик саме цієї конфесії не хотів освячувати вишиту хрестиком ікону…

- Наші вишивальниці часто стикаються з ситуацією, коли священики відмовляються освячувати ікони: мовляв, вони – неканонічні…

- З канонами взагалі дуже складно. У старій канонічній іконі чітко прописана поза, пропорції, погляд, одяг… Наприклад, у Богородиці не повинно бути видно волосся з-під хустки. Але на новіших іконах у неї хоч трошки волосся, але видно. На канонічних іконах у неї обов’язково мають бути три зірки: дві – на плечах, і одна – на чолі. Це символізує «до Різдва, в Різдві і по Різдву Діва». Але зірки є далеко не на всіх сучасних іконах. Проте священики кажуть, що це – справа Бога: через яку ікону Він пошле благодать чи не пошле. Якщо ікону вишивала не дуже грішна людина, не повний негідник, то Бог може послати благодать і через таку ікону. А я у своїх роботах просто копіюю позу, погляд, одяг та кольори з репродукцій канонічних ікон.

- Парафіяни Стрітенської каплички бачили Ваші ікони? Якою була їхня реакція?

- Їм дуже сподобалися ікони. Тим більше, ці люди мене знають, бо я відвідую саме цю церкву. Ми з ними знайомі, але вони не знали, що я вишиваю ікони. Освячення відбулося на Храмове свято, у Стрітення: після служби священик поставив три ікони разом і освятив їх. А от священик Московського Патріархату міг би сказати, що не знає мене, не знає, чи я постилася, чи молилася, коли вишивала…

«Я не вмію вишивати інакше»

- Олено, яку ікону Ви плануєте вишити наступною?

- Зараз я бачу, яка недосконала перша ікона, тому хочу вишити ще одну Богородицю. Таку саму не буду шити – зроблю іншу. До речі, перша ікона, яку я вишила, називається «Отчаянных единая надежда». Я спеціально не переклала цю назву українською мовою: інакше зникає унікальний зміст цих слів. У старослов’янській мові «отчаянных» означає «отчаявшихся», тобто, не «відчайдушних», а «тих, що зневірилися». Але саме «отчаянных» звучить дуже гарно, тому я вирішила залишити такий текст. Мої найближчі плани – вишити ікону Трійці. Це буде значно складніше, адже я хочу зробити цю ікону такого самого розміру, як і попередні. У цих просторових рамках мені треба буде вмістити вже не одну, а три постаті.

- Усі наступні ікони хочете вишити такого самого розміру чи можете «замахнутися» на більші габарити?

- Я починала вишивати з такого маленького розміру, бо думала, що у мене не вистачить терпіння і часу на щось більше. Коли була готова Богородиця, до неї треба було зробити й Ісуса – звісно, такого самого розміру. Те саме – з третьою іконою. Мабуть, поки що буду шити ікони саме таких розмірів. А взагалі, хочу вишити десь десять ікон, а після них – спробувати робити портрети. Гадаю, вони зможуть вийти непоганими у такому розмірі. Взагалі, у мене завжди добре виходила дрібна робота. У студентські часи я робила дрібнесенькі шпаргалки: в одну клітинку могла вмістити сім чи вісім рядків тексту! Перед важкими іспитами ми з подругою робили такі «гармошки» у людський зріст

- Як вишивальниця, Ви хочете й надалі працювати у тій самій техніці?

- Поки що так, адже я не вмію вишивати інакше. Можливо, ця техніка буде змінюватися, вдосконалюватися. Я роблю це для себе, не ставлю за мету стати професійною майстринею… Після «Трійці» хочу вишити Миколу-Чудотворця. Але не знаю, коли це буде: після Сергія Радонезького треба трохи відпочити від такого образа. Сергій Радонезький – це старець з довгою бородою, Святий Миколай – також. Мені зараз хочеться спробувати інший сюжет. Після нього можна буде повернутися до Миколая. Крім того, хочу вишити свою святу (Олену) та святих своєї родини. Але все це – з часом…