Світові кутюр’є активно звертаються до фолкової тематики. Чому б і нашим модельєрам не звернути увагу на автентичний одяг мешканців Українських Карпат. Тим більше, що тут ще можна знайти такі взірці. І вони не просто красиві, практичні і цікаві. Вони наші, неповторні і мають всі шанси потрапити в модну течію.
З пітьми тисячоліть
Давні предки гуцулів рятувалися від негоди, загортаючись у гу’глю. Властиво, це щось на зразок мішка із білого або сірого сукна, один край якого не зшитий. Залежно від погоди, гугля накидалася на голову, наче велетенський капюшон, або носилася на плечах. Внизу вона сягала колін. Для зручності незшитий ріжок «мішка» вирізався округло. Спереду гугля мала одну-єдину застібку (чепраги) або шнурки-зав’язки. Ця одежа — родичка плаща давньоруських князів, що звався корзно.
Справжній кайф спостерігати, як під час дощу в наших містах багато людей ідуть у нашвидкоруч зроблених поліетиленових «гуглях». Одне слово, гугля досі живе і перемагає. Але справжня, автентична — то велика рідкість. Вона настільки давня, що збереглася лише подекуди у весільному обряді і носиться вже властиво як ритуальний одяг.
Трохи молодша від гуглі закарпатська гуня (на Закарпатті — петек, в лемків — губа, губаня). Це наче гібрид піджака і ліжника. Сукно для гуні ткали особливим способом: через кожні три нитки вплітали довгі пасма вовни (тому її називали «космата», «коцьова» гуня)…
Манта і чуганя
…Взагалі вважається, що найдавнішим верхнім одягом є шмат тканини з діркою для голови. Такий одяг називають глухим (нерозрізним).
У Латинській Америці таке вбрання – пончо — збереглося донині, воно періодично навіть входить в моду. Інший різновид накидки носили в Давньому Римі: це пончо з округлої (а не прямокутної) форми звалося «пе’нула». Пенула була улюбленим плащем перших християнських мандрівних проповідників і завдяки цьому дожила до сьогоднішнього дня як одяг священиків — фелон (лише пізніше для зручності вона була спереду трохи вирізана). Наступною раціоналізацією були пришиті до прямокутника з діркою такі ж прямокутні рукави.
Для свого часу ці прості форми стали величезним винаходом. У Древній Русі нерозрізний ( глухий ) одяг носили всі: в той час і сорочки, і свити, і навіть кожухи одягалися через голову. Аж у XIII столітті нашим предкам набридло одягати геть усе через голову — і верхній одяг почали робити розрізним. Чи не з тих часів збереглися два своєрідні давні пальта, які «законсервувалися» у карпатському регіоні, як комашки в бурштині — манта’ і чуганя…
Кептар і камізеля
Якщо ми вже обходимо заповідник карпатського одягу, то гріх не сказати про хутряні та сукняні безрукавки горян, бо вони теж зберегли дуже архаїчні риси. Уявіть собі, що ви вперше в історії людства задумали зробити безрукавку і не маєте жодного досвіду — лише бажання. Очевидно, ви обгорнетесь шматком тканини (чи овчини) збоку і спробуєте скріпити її з іншого боку — під пахвою, а також на плечах. Або ж перекинете відріз через плечі, зробивши отвір для голови, і скріпите накидку на боках.
Перший спосіб — це давня лемківська камізеля або бойківська хутряна бунда. У другому, якщо спереду буде розріз, впізнаєте гуцульський кептар. Це предки усіх карпатських безрукавок. Безрукавки типу кептаря бувають і дуже короткими, і дуже-дуже довгими (цурканка, мунтян), колись були лише прямі, пізніше — поширені клинами…
…Хочеться тут згадати і про хустку. Зрозуміло, що прямокутний плат — це взагалі найпростіше, що можна було вигадати з одягу, а хустка й донині модна і має сотні способів пов’язування. Але чому згадуємо хустку поряд з кожухом? Бо це теж — верхній теплий одяг! От взяти хоча б лемківську (вже фабричну) «баранкову» хустку, яка виконувала роль куртки з капюшоном. Це був величезний квадрат дуже товстої вовняної тканини з тороками. Таку хустку жінка накидала на голову, перехрещувала кінці на грудях і зав’язувала їх ззаду вузлом на талії. Баранкова хустка (або — плахта) повністю огортала голову і стан до пояса, отож іншого верхнього одягу під неї не одягали.
Щоденна магія
Інші елементи одягу горян —сорочки, гуцульські запаски, постоли (в лемків — керпці, в бойків — ходаки), трикутні вовняні онучі (капці), велетенські штани «ґачі» — теж гості з далекого-далекого минулого. З тих часів, коли наші предки уявляли увесь навколишній світ густонаселеним добрими і злими духами. Одяг тоді був магічною оболонкою, яка захищала тіло й душу людини у незрозумілому, часто страшному, а то й ворожому світі. Згадайте, що робить гоголівський Хома Брут, щоби вберегтися від нечистої сили? Звичайно, обводить себе колом. Наші предки теж обводили себе таким магічним кордоном. Практично весь одяг «по периметру» має вишитий захисний кордон: по шийному вирізу, проймах, манжетах, подолі, розрізах — щоби ні в яку шпару не проникло щось нечисте. Сміло можна сказати, що все оздоблення колись виконувало передусім магічну роль — і чим його було більше, тим більш захищеною почувала себе людина. Не було жодного хрестика чи гачка, вишитого «просто так», для краси.
Отже, традиційна народна ноша Карпат прикметна не лише тим, що зберегла прадавній крій, спосіб виготовлення, а і «магічне» оздоблення, яке сформувалося задовго до прийняття християнства. Коли дивишся на всі ці древні одяганки, то здається, наче заглядаєш у глибоку-глибоку криницю, в якій і води не видно, тільки чується десь плюскіт. І йде луна…
Анна КИРПАН
Джерело: |
Всеукраїнський туристичний журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок» |
