Археологічні дослідження і писемні пам’ятки свідчать про багатство і своєрідність одягу доби Київської Русі.. Складовими частинами одягу за княжих часів були сорочка, штани, кожух, плащ (корзно, м‘ятель, луда), шапка (клобук), онучі, панчохи й чоботи.
Із тканин вживалися шерсть, вибілений льон, різновиди шовку (паволоки), аксамит (з грецької «гексамит»- «шестинитковий») червоних і фіолетових тонів.
Ознакою княжого, боярського, дружинного одягу було корзно – широкий плащ, поли якого не сходилися. Корзно застібалося біля правого плеча на фігурну застібку – фібулу. Воно було таким широким, що власник міг накрити ним іншу людину. Так Володимир Мстиславович при спробі захистити Ігоря Ольговича: «…скочи … с коня и огорну его корзном» (Іпатієвський літопис, 1146).Під корзно одягався основний одяг, який добре облягав тіло. Круглий або короткий виріз коміра сорочки обшивався золотом і дорогоцінним камінням, що утворювали широку кайму – «опліччя».Такий комір – опліччя – пришивався наглухо або пристібався. Поли одягу також обшивалися каймою, прикрашеною золотом і камінням (припол, приполок). Рукава закінчувалися вишитим широким обшлагом (оп’ястям).
Традиційним елементом одягу був пояс. У князів, бояр він прикрашався золотим шиттям, перехоплював одяг по талії, кінці ж вільно спадали вниз. Селяни-смерди носили вузькі шкіряні пояси із мідною пряжкою і наконечником.
Жіночий одяг не підв’язувався. Він складався із двох суконь: короткої – верхньої і довгої – нижньої. Рукава верхньої – широкі, нижньої – вузькі, прикрашені вишивкою. Головне покривало – повій – було обов’язковим у одязі заміжньої жінки.
Зимовий одяг робився із хутра. Шуби у простого люду із ведмежого хутра, овчини, у знаті із соболиного та бобрового. Із дубленого хутра робилися кожухи.
Збереглися відомості і про давнє взуття: личениці, личні чоботи (взуття, сплетене із лика), шкіряні черевики, виготовлені із цілого шматка м’якої шкіри, – поршні, плесниці, взуття типу сандалій, високі чоботи із м’якої кольорової шкіри, синього, жовтого, червоного саф’яна, із твердою підошвою і залізними підківками. Перед взуванням на ногу намотували лляні онучі (онущі) або одягали шерстяну панчоху «копитце».
Широко використовувалися різноманітні прикраси. Вони повинні були гармоніювати із тканиною і вишивкою на одязі. Характерною жіночою прикрасою були наскронні кільця. Срібні або мідні наскронні кільця впліталися жінками у волосся і прикріплювалися при цьому до головного убору. Поряд із наскронними кільцями широкого поширення набули серги (особливо трьохнамистинні), різнокольорові склянні намиста, браслети зі скла і міді, металеві ланцюги з підвісками різних форм: круглих бляшок, дзвоників, звіриних фігурок. Суттєвим доповненням до пишного одягу як чоловічого, так і жіночого була гривна – шийний обруч із дорогоцінного металу. У жінок це була лише прикраса, а у чоловіків – атрибут знатного воїна або князя. Заможні жінки носили колти – великі порожні всередині золоті або срібні підвіски, які носилися у волоссі, як і наскронні кільця. У жіночих прикрасах із золота і срібла представлені всі види тогочасної ювелірної техніки: емаль, скань, зернь, чернь.
В.П.Коротя-Ковальська
Джерело: |
Інститут українознавства |
