Ще до початку минулого століття люди знали мову вишивки

09122508sch На сорочці символами написано, чого дівчина, яка вишивала, бажала собі. А вона бажала бути здоровою, багатою. Кожен ромбик, квадратик мав свою назву.

- Щоб одяг був вашим особистим, торкніться його голкою з ниткою, вишийте хоча б кілька елементів. Це дуже просто. Кольори я б порадила вибирати світлі, пов’язані з кольором очей, волосся, овалом обличчя. – завідувачка навчально-наукової лабораторії етнології Поділля Тетяна Пірус.

Яскраві кольори хусток, вишивки на рукавах сорочок, спідниці “а-ля моя бабуся”, молоді привабливі обличчя дівчат – усе це можна побачити не на виставці високої моди в Парижі, а у Вінниці. У нашому педагогічному університеті відкрилася виставка “Народний одяг подолян”.

На ній представлені раритетні моделі з різних куточків Поділля. Хоча в ті часи про “модельні доми” ніхто й гадки не мав, та в Томашполі, Ямполі і Тиврові, звідкіль прибули цінні експонати, наші прапрабабусі й дідусі одягалися вишукано, зі смаком. І найголовніше – в гармонії з власним духом.

Останнє – чи не найважливіше в національному одязі українців. Принаймні в цьому впевнена завідувачка навчально-наукової лабораторії етнології Поділля, старший викладач педуніверситету Тетяна Пірус.

- Тут представлено чотири типи крою жіночих сорочок, – розповіла вона. – Окрасою якраз і є сорочки з Томашпільського, Ямпільського, Тиврівського району. Є надзвичайно гарні хустки, дитячий одяг. У цілому тут більше ніж сто унікальних раритетних експонатів.

Фондова колекція університету складається з предметів, які збирали студенти й викладачі протягом п’ятнадцяти років, і з подарунків інших колекціонерів. Окремий розділ – приватна колекція з 14 жіночих костюмів старшого викладача кафедри етнології Віктора Косаківського. Це він, як популярний кутюр’є, стоїть в оточенні студенток-”моделей”, які, хочеться вірити, після його одягу не одягнуть більше на себе ширпотребу. Бо цього він їх учить, на це сподівається. Адже одяг людини – книжка, яка багато чого розповість про свого власника.

- Для народного костюма Вінниччини характерна вишита сорочка, – пояснює Віктор Косаківський. – За кольором і орнаментом можна судити про час її створення та місце. Сама ж вишивка має магічне значення. Це оберіг для того, хто одягає сорочку. Він допомагає жити в добрі, злагоді, в достатку.

На сорочці символами написано, чого дівчина, яка вишивала, бажала собі. А вона бажала бути здоровою, багатою. Кожен ромбик, квадратик мав назву: в’юни, раки, ластівчині хвостики, цуцики, рожі, купчаки. Ще до початку минулого століття їхні назви люди знали. На сорочці бабусі та матері набір знаків ніколи не повторювався. Міг бути один мотив. Скажімо, виноград. Але вишито орнамент по-різному.

Щодо кольору, то найдавніші сорочки колекції – кінець ХІХ – початок ХХ століття – вишиті червоним і чорним. Приблизно у тридцятих роках минулого століття з’явилася різнокольорова вишивка.

Для того щоб виготовити кожну сорочку, потрібно було два роки праці – від висівання конопель до виготовлення нитки і самого вишивання. До свого весілля дівчата мали вишити 10-20, а то й 100 сорочок. Тому сьогодні в музеях багато саме їх. А ось поясного одягу і взуття менше.

Спідниці в Україні з’явились трохи пізніше. Це вже тоді, коли купували фабричну тканину. Ще в сорокові роки XX століття носили спідниці білого кольору або фарбовані бузиною. Розповідати про всі подробиці можна довго. Студенти дізнаються про них під час читання дев’яти лекцій – 18 годин. Тим часом для студентів інших навчальних закладів Тетяна Пірус розповідає:

- Експонати виставки вказують на індивідуальність їхніх власників. А нинішній одяг більш уніфікований, темного кольору і часом за ним не відрізнити хлопець його носить чи дівчина. Щоб одяг був вашим особистим, торкніться його голкою з ниткою, вишийте хоча б кілька елементів. Це дуже просто. Кольори я б порадила вибирати світлі, пов’язані з кольором очей, волосся, овалом обличчя. Дівчина має обрати те, що гарно покаже її переваги.

Сама ж Тетяна Пірус із дитинства ходить у вишитій сорочці і просто не уявляє без неї свого життя. Каже, що були випадки, коли вишиванка її і рятувала, і допомагала. А той, хто хоче переконатись у її силі, хай просто ходить у вишитій сорочці.