Рідна Мода

Ткані жіночі костюми, екзотичні прикраси, пояси, торбинки з оригінальним орнаментом не залишать байдужою жодну модницю. Така краса вдало доповнить гардероб будь-якої жінки. Стиль “етнос” уже давно вийшов за межі світових подіумів і упевнено пробрався у повсякденне життя. Нині молодь усе частіше одягає вишиванки, поєднуючи їх із джинсами чи класичними брюками, на роботу, навчання чи імпрези.

Утім мало хто знає, що ткацтво – це важка, клопітка праця. Колись ткацтво було суто чоловічою справою, адже потребувало неабиякої сили й уміння. У наш час цим займаються і жінки. Дарія Приймак, ткаля з селища Рудно, що біля Львова, свій перший виріб виткала ще студенткою. Відтоді майстриня народного одягу не полишає улюбленої справи, до якої залучила і старшу доньку. Зараз пані Дарія створила творчу майстерню “Мар’яна і Дарія Приймак”, у якій ми й зустрілися з господинею.

Сорочка для Юлії Тимошенко

“Перший свій виріб, а це був килимок, – пригадує пані Дарія, – я виткала на маленькому станочку ще студенткою й отримала за цю роботу найвищу оцінку. І так ця праця припала до душі, що стала справою мого життя. Звісно, спершу не все вдавалося, але з часом, набравшись досвіду, почала ткати і сорочки, і спідниці, й пояси”.

Будучи за професією художником-модельєром, пані Дарія сама придумує фасони виробу й орнаменти. “Здебільшого використовую буковинські та бойківські мотиви, – ділиться майстриня народного одягу, – дуже люблю графічні, чіткі лінії та холодні кольори. До речі, дуже довго не відчувала теплої гами, не могла з нею працювати. Але зараз і її освоїла”. З усіх ниток для ткацтва пані Дарія найчастіше використовує акрил, бавовну та шовк.

Ткаля зізналася, що ніколи не повторюється у своїх роботах. Вона ще жодного разу не зробила дві однакові сукні, навіть на прохання клієнтів. “Кожна річ для мене, як рідна, – каже майстриня народного одягу, – адже вкладаю в неї всю душу”.

Роботи Дарії Приймак “ро­зійшлися” всім світом. Замовники приїздили зі США, Австрії, Польщі й інших країн. До речі, тканими україн­ськими виробами цікавиться не лише наша діаспора, а й іноземці. У пані Дарії замовляють речі і вчителі, і керівники народних колективів, і відомі люди: артисти, бізнесмени, політики. А нещодавно замовили виткати сорочку для самої Юлії Тимошенко, над якою ткаля зараз працює.

Речі, які виготовляє майстриня, не лише ексклюзивні, а й модні. Адже пані Дарія слід­кує за світовими модними тен­денціями і намагається не відставати від мінливої моди, щоб догодити своїм клієнтам. “Використовую у своїх роботах нові віяння, сучасний крій, актуальні кольори, деталі й оздоблювальні матеріали. Наприклад, зараз дуже модно використовувати сріблясті та золотисті нитки”, – каже майстриня народного одягу.

Весільне вбрання за сім тисяч гривень

Останнім часом “етностиль” посів гідне місце й у весільній моді. Зараз усе більше молодят одружуються у тканому вбранні на старовинний лад.

“Першу весільну сукню виткала для своєї доньки, – пригадує пані Дарія. – Головного убору в нареченої не було. Лише де-не-де у волоссі виднілися живі квіти”. Відтоді, а це близько десяти років, майстриня одягла чимало молодят. До неї звертаються здебільшого молоді люди віком до тридцяти років, які цінують мистецтво, знають свої традиції і хочуть бути не схожими на інших.

Над одним весільним вбранням Дарія Приймак працює близько трьох місяців. “Усе залежить від складності фасону, – розповідає ткаля. – Спершу розмовляю з молодятами та показую різноманітні зразки. Коли наречена зробила свій вибір, малюю ескіз, роблю невеличкий зразок майбутньої сукні, показую, якою буде фактура та кольори. Якщо замовниці сподобалося, то продовжую працювати. За весь час роботи клієнтка приходить на п’ять-шість примірок”.

До речі, до такої сукні звичайна фата зовсім не доречна. До авторського вбрання пасуватиме вплетений у волосся барвінок, стрічка чи бавниця (від слова – “бавитися”) – головний убір, схожий на корону. Ткаля виготовляє бавниці з твердого матеріалу, який не промокає. Із внутрішньої сторони виріб обшивають стрічками, а ззовні – тканиною. Зверху нашивають стрічки та помпони з ниток. “Це важка робота, – каже пані Дарія. – Щоб зробити одну бавницю, я працюю три дні з ранку до ночі”.

Тканий весільний наряд зобов’язує наречену подбати про відповідне взуття. Тут пасуватимуть мережані черевички або чобітки. Не варто взувати босоніжки. Адже ще наші предки вірили, що через дірки в такому взутті втікає щастя, тому нога нареченої має бути повністю закритою.

Ткана сукня нареченої вимагає, щоб і наречений був одягнутий у костюм такого ж стилю або мав витканого метелика чи сорочку.

До слова, такий весільний одяг для наречених не з дешевих. За словами пані Дарії, ціна весільного виробу залежить від складності фасону. Найдешевше ве­сільне вбрання обійдеться замовникам у 2500 гривень, а найдорожче – у 7000 гривень.

Юлія Біда

На сайті “Рідної моди” можна придбати ткані жіночі блузи, чоловічі сорочки та краватки, створені майстрами Київщини.