Одразу два фестивалі пройшли у райцентрі Борщів на Тернопільщині: Фестиваль вишиванок, присвячений унікальній борщівській чорній вишивці, та Фестиваль борщу “Борщ’їв”. Кожне село району представило на суд гостей свята свої вишиванки (деяким сорочкам і ковдрам – понад 120 років).
Ви все правильно зрозуміли: минув тиждень – і в нас черговий випуск, на цей раз програми “Дозвілля патріота”. Минулих вихідних фестивалила вся Західна Україна: Рахів
, Буськ, Броди, Ворохта, Зарваниця, Вінниця, Заздрість – і Борщів. Правильний вибір був саме Борщів, і ніхто не переконає мене в зворотньому.
Цього разу з жартами буде туго, бо я реально розчулена і вражена. Мабуть, по позитивним відчуттям сьогоднішній фест в Борщеві – на другому місці після фантастичної карпатської Маланки. Соррі, Зборови-Меджибожі-Франківськи, ви всі кльові, але Борщів – як і Маланка свого часу – взяв щирістю. Таке за жоден бюджет не купиш.
За шаленою кількістю халявної їжі борщівський фест трохи нагадував наше свято вареника. Головна відмінність полягала в тому, що в нас всі яства роздавали лише після того, як їх в порядку живої черги опробують чиновні небожителі, а тут наливали-пригощали ще навіть до офіційного відкриття фестивалю, а очільники області і району не ходили від стола до стола з виделками і ложками, а самі варили 100 літрів борщу, який потім відвідувачам теж роздали.
Ну от, власне: це знято за годину до фідкриття фестивалю:
Фестивалів було відразу два: менший, фестиваль борщу “Борщ’їв” як матрьошка ховався в більшому – традиційному вже для райцентру фестивалю вишивки з дещо колгоспною назвою “В Борщівському краї цвітуть вишиванки”. Задовга назва виявилася рядком з пісні, яку потім на стадіоні співали сотні, і співали на пам’ять – місцевий хіт, і якщо я його не знаю, це ще нічого не означає.
Але почнемо з початку. Фестивалити районний спорткомплекс мав з 14-00, але вже близько полудня туди стілкалися глядачі. Мінімум кожен третій був в вишиванках – і не тому, що брав участь в якійсь самодіяльності, а просто тому, що він – українець, і в його місті – свято.
Хто вишиванки не мав, міг придбати – були і тернопільські, і буковинські майстрині, причому їх було реально багато.
Ціни? Як вас цікавлять ціни, вам треба машиною часу повернутися на тиждень тому в Франківськ, там, кажуть, і за 80 гривень вишиванки були. В Борщеві ціни починалися мінімум від 500 гривень – і піднімалися до 8 тисяч за розшиту бісером сорочку.
Бо, бачте, вишивають по всій Україні, але борщівська вишивка – особлива і унікальна. Чорна (кажуть, бо виникла через жалобу жінок, чиї чоловіки загинули в боротьбі з турками), вона вкриває весь рукав сорочки.
Але це ще не вся фішка. Сіль в тому, що ось ці сорочки на сусідніх картинках – і СОТНІ інших на гостях і учасниках фесту – СТОЛІТНІ. Жінка з Більче-Золотого казала: “Бабця померла в віці 75 років, і було це 26 років тому, а в цій сорочці вона заміж виходила!”
Цій теж не менше восьмидесяти (не дівчині, ні, сорочці. Дівчина з >Стрілківців).
Ці сорочки не перуть – їх вдягають лише в дуже великі свята, а в інший час дбайливо зберігають в скринях.
Я бачила зелений коц з 1880-х років. Я бачила столітні вишиті босоніжки – неймовірно гарні, я б такі носила – нехай і стоптані вони вже давно. А вже скільки я бачила вишиванок..!
 |
 |
 |
Тим часом, як мені і обіцяли працівники краєзнавчого музею в липні, на другому поверсі Руського дому в центрі міста таки відкрилася виставка історичної вишиванки з фондів музею – і подивитися там було на що.
Тим часом на стадіоні накривали столи:
Парило. У затінку команди області грали в… е-е-е… це ж волейбол? Чи гандбол? Я не розбираюсь:о)
Пора була обідня: час годувати дітей (дітей в Борщеві багато)
 |
 |
 |
На малій сцені з’явився мій давній фаворит – гурт “Забава” зі Скали-Подільської. Котрі “трамвай не ходить по селі” – і котрих прєдводітєльниця, двохметрового зросту валькірія Наталя, є реальною зіркою. При цьому розумною. Не здивуюсь, якщо час від часу вона хапається за правий бік – знаю я цих розумних жінок, всі як одна жовчні. :о)
 |
 |
Вона чудова :о) До речі, невідомий мені до сьогодні Роман Солило а.к.а. Ганя Полупанцева cмалив по-серйозному, я вже наскільки загартована, а регіт стримувати не могла. Дуже смішний. (Не те що якийсь гуморист пізніше, який читав, відповідно, гуморески на кшталт: “Що ти вариш борщ червоний, він комуністичний, навари мні синьо-жовтий, він патріотичний”. Ха-ха *серйозно*. Ха. Ха. Солило був крутий. І пані Наталя крута.
 |
 |
 |
Тут жодного фотошопу – для одного з конкурсів валькірія зі Скали вибрала в натовпі чоловіка собі до пари – і собі ж до поясу. На жаль, валькірія не врахувала той факт, що манюня з натовпу, якого Ганя називала Антибіотиком, виявився абсолютно п’яним (таким був, здається, на фесті лише він один – дивовижно культурна була публіка). Антибіотик виплясував, почував себе кіно-дівою і не хотів йти зі сцени. Відвели під білі рученьки кудись далеко-далеко його два міліціонери.
Публіці й без нього було весело :о)
Тим часом в двох столітрових казанах дві команди – влада і шоу-бізнес – взялися варити борщ. Від влади були голови обл- і рай-держадміністрацій, за шоубіз віддувалися лише Тінь Сонця (обіцяні Гайдамаки і Сандулеса не приїхали, напевно). В Меджибожі Тінь Сонця теж був – і там я його теж не чула. Але тепер в разі чого, якщо мова зайде, зможу вставити: “А, Тінь Сонц! Знаю-знаю. Вони класно чистять цибулю і вправно варять борщ!”
 |
 |
 |
Журі тим часом підраховувало голоси, віддані за інші борщі (їх було під 50, і всі, мама каже, різні – я спробувала лише один, я не фанат).
А там і столітрові казани поспіли. Перемогу потім журі присудить владі. Тому покажу лише фоти з роздачі борща від Тіні Сонця народу:
 |
 |
 |
Коли всі об’їлися, народ почав просто, не за командою, а ПРОСТО, від душі танцювати:
Ну, не весь народ, звичайно:
Поміж столами ходили польські гості, зачудовано тикали на кожному столі в бутель самогона і, дивно посміхаючись, запитували: “Цо то єст?”. Їм тут же наливали, вони прозрівали, цо ж то било – і йшли до наступного столу.
Ще картинки:
 |
 |
 |
Далі народ попросили ЛИШЕ ДВА РАЗИ (Зборів, ти чуєш мене? Чуєш? Галичани можуть бути ВВІЧЛИВИМИ і РОЗУМІЮЧИМИ, о Зборів!) покинути футбольне поле і всістися й на так переповнених трибунах – бо мало початися “дійство”. Так і сказали. І воно почалося – одночасно з першими краплями грандіозної зливи.
І можете з мене сміятися, але мене Дійство пробрало.
Несподівано з усіх сторін поля пішли люди в вишиванках. Їх були сотні, може, й тисячі – і всі вони співали. Всі. Як один.
Люди в вишиванках, співаючи, утворювали кола – я не знаю, скільки було кіл, я сиділа перед операторською будкою, щелепа сиділа на траві поруч зі мною, мені було не до рахування кіл. Всі, ВСІ ці люди, всі ці сотні – разом танцювали народні танці. Краков’як, польку, “Канаду”, ще якісь. Діти, молодиці, старі діди – ВСІ.
 |
 |
 |
Люди в древніх, неймовірних вишиванках, танцювали під дощем, співали під дощем – і чорти ж забирай, це було круто. Коли економіка розхитана, вибори на носі, сусіди недружелюбні, коли позитиву навколо НУЛЬ, від розуміння того, яка все-таки культура стоїть за нашими плечима, яка ж вона несамовита, робилося легше. Отакі от заштрики патріотизму мають прописувати лікарі зневіреним.
Я пафосна, я знаю :о). І ж навіть на пмс вже не спишеш…
Люди були справжні. Подивіться, так не можна зіграти:
Люди були прекрасні.
От вони ще:
 |
 |
 |
Свято, напевно, тільки-от закінчилося, злива була по-літньому короткою. Але нам час було повертатися додому. До звичних джинсів, до Muse з колонок, до легких овочевих салатів. Але десь існує-таки країна, жителі котрої ходять в вишиванках, співають “Ой чорна я сі, чорна!” і їдять борщ. З пампушками.
АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ФОТО-ЗВІТ З БОРЩЕВА
Джерело: |
Живий Журнал Ірини Пустиннікової (Blacky) |
В тему:
“Карпатський вернісаж-2009″ завітав до Івано-Франківська
