Не зважаючи на прадавню історію української національності, головними ознаками нашого роду та самобутності є народна вишиванка. Нині відроджуються традиції свят та звичаїв, а відтак і всенародної вишивки. Рекламу вишиванкам роблять навіть перші особи країни, видатні політики та зірки шоу-бізнесу. Нашу державу можна вважати однією з небагатьох, де етнічний одяг почали носити у побуті.
А Тернопілля є одним із центрів популяризації народної вишивки. Українською вишивкою в нашому краї захоплюється й молодь. Тернополянки Мар’яна та Іванна Онисько, а також Ірина Галущак продовжують народні традиції вишивання. Юнки входять до образотворчого об’єднання «Берегиня» Тернопільської обласної Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Молоді таланти народного мистецтва розповіли з читачами Нової ери» про свої захоплення.
Сестрички Ониськів вишивали ще з раннього дитинства. Вісімнадцятирічна Мар’яна вишила свою першу серветку, коли їй ледве виповнилося п’ять років. Свої перші стібки на полотні двадцятирічна сестричка Іванна поставила, коли їй було шість років. Мистецтву вишивки дівчата навчилася від матері, яка нині є майстром з художньої вишивки.
- Одними із перших технік, яких вона мене навчала, були шов вперед голкою, шов вперед-назад голкою та ланцюжок. Саме ці техніки були найбільш зрозумілими для дітей такого віку. Тому серед моїх перших робіт були дитячі картинки та серветки. Згодом мама навчила мене вишивати хрестиком. Саме відтоді й розпочалося моє серйозне захоплення вишиванням. А відтак почали з’являтися інші творчі роботи, – ділиться Іванна.
Кілька років тому сестрички почала захоплюватись плетінням з бісеру. Юні майстрині кажуть, що техніці плетіння одразу навчитися було важко, але тепер вони можуть зробити прикраси за кілька годин. Бісероплетіння стало їхнім хобі.
- Ази творення різноманітних прикрас та аксесуарів із бісеринок я вивчала у центрі дитячої творчості. Тут вперше самотужки сплела собі браслет на руку та намисто. Проте на першому місці в мене все таки була вишивка. І тільки в 2007 році серед моїх робіт почали домінувати прикраси з бісеру, – ділиться Іванна.
Молода рукодільниця неодноразово брала участь у різноманітних виставках художньої вишивки. Так, у 2005 році Іванка брала участь у Міжнародній виставці від журналу «Вишиванка», яка відбувалася у Києві. У 2006 році була учасницею участь Національного Сорочинського ярмарку. Визначним є також участь молодих сестер-вишивальниць у виставці сучасної сюжетної виставки «Барвистість сьогодення» у Бережанському краєзнавчому музеї, виставки автентичної та сучасної вишивки «З бабусиної скрині» у Тернопільському краєзнавчому музеї, у V Міжнародному фестивалі українського фольклору «Берегиня», що проходив у м. Луцьку. Сестри Онисько разом брали участь і у ІХ Всеукраїнського фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини», у І Всеукраїнському фестивалі національної вишивки та костюма «Цвіт вишиванки», який проходив у Тернополі.
Свою майстерність Мар’яна та Іванна проводять безкоштовні майстер-класи української вишиванки та плетіння з бісеру. Таким чином тернополянки передають свій досвід усім охочим навчитися цього доволі складного, але надзвичайно цікавого самобутнього мистецтва. Майстрині мріють відкрити власні виставки народного мистецтва, зокрема вишиванок за етнічним походженням.
Ляльки для оберегу
У Ірини Галущак також є дуже цікаве заняття. Дівчина вишиває, плете з бісеру та виготовляє ляльки з ганчір’я для оберегу своєї родини. Захоплення вишивкою передалося Іринці ще від мами, котра сьогодні є майстринею образотворчого об’єднання «Берегиня». Вже сьогодні юна рукодільниця відзначилася своєю старанністю та майстерністю. Сімнадцятирічна Ірина долучилася до всеукраїнського заходу, котрий проходив у Тернополі допомагала вишивати «Рушник національної єдності України».
А ще дівчина любить плести різноманітні прикраси та композиції з бісеру і виготовляти ляльки-мотанки у народному вбранні. Кожна з таких ляльок, як розповідає сама дівчина, мають своє символічне значення.
- Ляльки зі стрічкою навхрест слугують своєрідним оберегом. Саме тому ще наші прабабусі вірили у їхню захисну силу та клали до колиски новонароджених, – ділиться Іра. – Коли дитя нездужало, батьки робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали йому до хворого місця. Таким чином вірили, що мотанка перебере на себе недугу. Потім ляльку спалювали або закопували у землю, щоб покінчити з хворобою.
За словами лялькарки, такі народні іграшки є ще символами домашнього благополуччя, а господарям мають принести щастя батьківства. Історія української вишиванки свідчить, що колись такі ляльки виготовляли у кожній родині. Цим ремеслом зазвичай займалися бабусі та матері. Бо лялька призначалася для дівчинки і мала, відповідно, жіночу природу. Iграшки були з полотна, льону, соломи, дерева, глини, і навіть сиру та тіста. Мотанка виникла, а як сакральна річ, – пояснює Іринка. – Її виготовляли наші прадіди, для того, аби попросити у духів здоров’я для своїх близьких, дощу для хорошого урожаю.
- Іграшку роблю з природних матеріалів – тканини, стрічок та ниток, починають з голови. Ножиці і нитки тут не потрібні. Таку ляльку можна зробити нашвидкоруч. А починати потрібно з голови. – розповідає юна майстриня. – Саме голова колись була символом сонця, на котрому також було зроблено хрест – як оберіг.
Дівчина мріє одягнути свої ляльки у національні стриї з різних місцевостей України, кожен з яких має свій неповторний орнамент: буковинський, черкаський, подільський, волинський, лемківський, бойківський та інші.
Наталя КОЛЕСНИК
Джерело: |
“Нова ера”
|
