“…Її ні продать, ні зносить,
ні зняти, ні вкрасти не можна!”
|
|
Біла сорочка душі
Вишивка з-під Полтави,
біло-небесні трави —
мати вдягає синочку
першу маленьку сорочечку…
На ту, що Господь йому зшив,
на білу льолю душі.
Щонайміцнішу, просту,
із невмирущого льону
дав Господь чистоту —
сяючу лілію-льолю.
Не заплямує ніхто
світло духовного серця,
дар найцінніший той —
правду і милосердя.
Біла сорочка душі
буде завжди вільно-білою,
не зможуть її перешить
навіть рукою милою.
Між чорних і сірих людей,
через болото і стужу,
вона, як промінчик, веде
твою недолюблену душу.
Ти в куртці чи в кунтуші,
а всюди з тобою доля —
біла сорочка душі,
з небесного льону льоля.
Її ні продать, ні зносить,
ні зняти, ні вкрасти не можна!
В ній — твої муки всі,
в ній — тобі милість Божа…
Тетяна МАЙДАНОВИЧ
Джерело: |
“Перехід-IV”, випуск 7
|
