Вишивана сорочка під одностроєм австрійського старшини

Як архикнязь Габсбург став полковником Вишиваним

Вільгельм – Франц Габсбург – Льотринген це – повне ім’я австрійського архикнязя, українського патріота, воїна і поета Василя Вишиваного. Драматична доля
цієї дивовижної шляхетної людини, непересічної яскравої особистості.

У 1915 році Вільгельм фон Габсбург закінчив навчання у Військовій Академії імені Марії-Терези і в чині лейтенанта вступив на австрійську військову службу до 13 полку уланів, який складався з українців, переважно із Золочівщини. З ними у Вільгельма склалися приятельські стосунки. Один із вояків подарував Вільгельму вишивану сорочку, яку той залюбки вдягав під однострій австрійського старшини. За любов до українства отримав українське ім’я Василь Вишиваний. Вже тоді сам носив і обстоював національну синьо-жовту відзнаку українських вояків, хоча в Австрії це заборонялося. Він казав: “Коли я признаюся до українського народу, то й вони можуть сміло це робити”. Слухаючи українських пісень, які були йому дуже до вподоби, Василь Вишиваний навчився української мови. Першою українською книжкою, яку він прочитав, була “Мала історія України” Михайла Грушевського. Захоплювався Шевченком, Франком, Федьковичем, Ходкевичем…

Василь Вишиваний вважав українців найкращими воїнами, витривалими на холод і нужду, цінував їхні високі моральні якості. Як про недолік писав про їхню добродушність, навіть покривджені вони не протестують і не жаліються…

Зв’язки Вільгельма Габсбурга із українськими січовими стрільцями ведуть початок із 1917 року. Їхні спільні наради щодо майбутнього стрілецтва відбувалися в митрополичих палатах на Святоюрській горі разом із митрополитом Андреєм Шептицьким. Відстоював інтереси українців перед вищою австрійською владою. Неодноразово звертався до австрійського імператора Карла І, свого дядька, якого знав з дитячих років, з пропозицією утворення в Східній Галичині і Буковині окремого українського коронного краю. Був прихильником федералізації Австрії.

9 лютого 1918 року за Берестейським договором Українську Народну Республіку визнали суверенною державою Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія. Як війська союзних держав німецькі і австрійські війська увійшли в Україну, щоб разом із військами УНР звільнити її від більшовиків.

Вільгельма фон Габсбурга було призначено комендантом австрійської “Групи архикнязя Вільгельма”, до якої входив курінь УССів. Група воювала з більшовиками на півдні України. Із запеклими боями пройшла через Одесу, Нікополь, Великий Луг до Олександрівська, де здобула перемогу над більшовиками і затрималася на два місяці. Між стрільцями і місцевими селянами була щира приязнь. Разом відновлювали громадське життя, організовували “Просвіту”, видавали тижневик “Січ”. Тим часом до Олександрівська прибула українська Запорізька дивізія. З великою шаною вояки дивізії ставилися до Василя Вишиваного. І коли відбулася зустріч наддніпрянського вояцтва з УССами, і з’їхалася велика громада людей із запорізької землі, вояки дивізії запросили до царської золотої карети, яку вони привезли з Криму, Василя Вишиваного. Шестеро коней мчали його в супроводі запорізької кінноти Великим Лугом. І звучало величне і радісне “Слава”…

Після того, як в результаті перевороту прийшов до влади гетьман Скоропадський, і поміщикам повернули землю, в Україні прокотилася хвиля селянських повстань. Німецьке командування вимагало від групи Вільгельма, яка в той час знаходилася на Єлисаветчині, каральних операцій. Січові стрільці співчували повстанцям, рятували від кривавих екзекуцій. За них заступався Василь Вишиваний. Діяв в супереч волі німецького і австрійського командування.

Політичні діячі Одеси, сподіваючись на підтримку селянства і політичних партій, а також командування Запорізької дивізії, висували Василя Вишиваного на гетьмана України. На таку пропозицію Василь Вишиваний відповів: “Я щиро полюбив український народ і сам почуваюсь українцем, але я ніколи не думав про якусь кар’єру в Україні. Очевидно, коли буде воля українського народу, то я стану на чолі його держави”. Проте висування Василя Вишиваного на гетьмана було небезпечним для України, оскільки Німеччина не потерпіла б австрійського ставленика.

Присутність військової групи Василя Вишиваного була небажаною в Україні. І легіон за наказом вищого австрійського командування передислокували на Буковину — в Чернівці.

Після укладання договору між урядами С. Петлюри і Ю. Пілсудського, противником якого був Василь Вишиваний, на знак протесту він виходить із уряду Директорії і згодом виїздить до Відня. У Відні публікує статтю антипольського характеру, що стало причиною повного розриву з батьком і домом Габсбургів.

У 1921 році вийшла збірка поезій Василя Вишиваного “Минають дні…” українською мовою з посвятою “Борцям, що впали за волю України”. Поет закликає стрільців об’єднатися для боротьби, зворушливо оспівує Карпати, за якими тужить і сумує. На початку 30-х років він видає газету “Соборна Україна”.

У міжвоєнний період Василь Вишиваний багато подорожує Європою. Продовжує цікавитися українськими справами: зустрічається з українськими емігрантами різної політичної орієнтації, підтримує стосунки з січовими стрільцями.

Друга світова війна застала Василя Вишиваного у Відні. Після того, як він відмовився співпрацювати із гітлерівською Німеччиною, змушений був щоденно зголошуватися до гестапо. Гітлерівці хотіли, щоб він допомагав їм у зв’язку з подіями у Карпатській Україні, на що отримали відповідь: “Я почуваюся українцем і лише для добра України можу співпрацювати”. А про плани німців повідомив українське підпілля і радив не ставати на німецьку сторону.

З 1944 року Василь Вишиваний жив у Відні. Винаймав дві кімнати у господині. Сам порядкував своє помешкання. Хворів на легені. Заснував три малих підприємства. Зустрівся із українцями, які називали його полковник Вішій.

26 серпня 1947 року Василь Вишиваний вийшов на обід і не повернувся додому. Його було схоплено агентами радянської контррозвідки і таємно вивезено до Києва.

Довго залишалася невідомою доля Василя Вишиваного, і лише в останні роки, коли стали доступними для вивчення архіви, дослідники знайшли справу Вишиваного, записи допитів. Стало відомо, що його звинуватили у зв’язках із ОУН, з англійською і французькою розвідками і засудили до 25 років тюремного ув’язнення.

Помер Василь Вишиваний 18 серпня 1948 року у лікарні Лук’янівської тюрми від загострення туберкульозу. Точне місце захоронення залишилося невідомим…