Степанівська майстриня Тамара Нагорна – вишивальниця професійного рівня. Що мама, бабуся і тітка навчили, а що здобула під час навчання в одному з Чернігівських профтехучилищ. Був час, коли вона вчила вишиванню учениць Степанівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Зараз бажаючих нема, п’яльця поступилися місцем комп’ютерам.
Від рушників до ікон
У молодості Тамара до вишивання була байдужою. Коли вчилася у Чернігові, то разом із гаптуванням опановувала і професію швачки.
– А років шість тому щось на мене найшло, вишивання стало просто потребою, – ділиться Тамара Анатоліївна. – Почала з рушників, серветок. А коли їх назбиралося в хаті стільки, що довелося роздарювати, полишила це заняття. Почала вишивати ікони. Ось, дивіться, маю цілий вишитий іконостас.
Справді, на великій стіні у світлиці і Божа Мати, і Миколай-Угодник, і Феодосій Чернігівський… Зараз майстриня зайнялася вишиванням Казанської Божої Матері.
– Благословення у батюшки брали?
– Ні. Щось мене підштовхнуло до вишивання ікон. Якась вища сила ніби керує моєю роботою. Так легко мені вишивається, втоми не відчуваю. Як захоплюся, то втрачаю і сон, і забуваю про обід чи вечерю.
– Де берете зразки вишивок?
– Коли на базарі щось бачу – люди продають свої роботи, коли друзі приносять журнали, газети.
А милому – сорочка
Свої вишивки Тамара Нагорна дарує кому забажає на дні народження, до свят і просто на згадку. Мають їх родичі і знайомі у Славутичі, Москві, Чернігові, Києві. Милуються друзі витворами рук Тамари Анатоліївни у Німеччині, Америці.
– Що ж полюбляють іноземці? Рушники?
– Картини з натюрмортами. З Америки друзі моєї дочки телефонували, дякували.
Вироби майстрині щоразу демонструються на Троїцькому ярмарку у райцентрі і на масових заходах у рідній Степанівці та сусідніх Волосківцях.
Починала вишивати Тамара гладдю, а тоді стала дрібненьким хрещиком. Каже, що така робота краще милує зір. Чоловіку своєму, Григорію, таку сорочку вишила – очей не відвести! На чорному тлі червоні квіти.
Тамара співає у жіночому вокальному ансамблі при сільському клубі, яким завідує її рідна сестра Галина. Так от, майже усім учасникам ансамблю Тамара вишила сценічні сорочки.
Клуб у хаті
Любительське об’єднання згуртувало степанівських вишивальниць. Вони створили клуб «Вишиванка», який очолила Тамара Нагорна.
– Взимку у сільському клубі холоднеча, то збираємося на свої посиденьки у моєї сестри Галини Горбової, – каже Тамара. – Вишиваємо хто що хоче – серветки, рушники, наволочки, сорочки. Вчимося одна в одної, разом придумуємо орнаменти, візерунки.
У хаті Тамари Нагорної – як у веселковому мареві. Був час, коли вона займалася плетінням мережива.
– Маю бажання освоїти бісероплетіння. Уже мої дочки напривозили мені різного кольору бісеру, літератури, як правильно опанувати це прекрасне мистецтво, – ділиться мріями та планами майстриня.
Раїса МИХАЙЛЕНКО
Джерело: |
“Наше слово” |
В тему:
Олена Остапенко “зростила” “Родинне дерево”
