Нащадки козаків

09070801sch До Менського куреню був приписаний Іван Богун.

Мена – старовинне козацьке містечко. Шафонський у своєму описі вказував, що в «сотне менской 63 поселения, 1364 казаков и 1819 подпомочников». За переписом 1731 року, до Менської сотні належали Мена, Величківка, Домашлин, Баба, Макошине, Куковичі, Ушня, Осьмаки, Дягова, Феськівка і Данилівка.

Менський край, як і вся Чернігівщина, мав тісний зв’язок із Запоріжжям, звідси йшло комплектування козаками Запорізької Січі. Існував навіть курінь, названий Менським або Мінським. До нього, до речі, був приписаний славнозвісний Іван Богун – друг і соратник Хмельницького.
Деякі дослідники неправильно твердять про походження назви куреня від Мінська. Адже у Білорусії козацькі рухи не були помічені. Та й не зафіксовано жодного випадку походження назви куреня від найменування білоруського міста.

Гарно сформулював цю проблему дослідник Ренат Польовий у дослідженні «Про походження назв деяких куренів Запорозького й Чорноморського козацького військ»: «Менський курінь – від міста Мена на правій притоці Десни Мені. Тепер це райцентр Чернігівської області. Поселення відоме з історичних джерел із 1408 року. З часів Богдана Хмельницького був центром Менської сотні Чернігівського козацького полку. Твердження «Энциклопедического словаря по истории Кубани» про походження назви від білоруського міста Мінськ, розташованого на вельми значній відстані від козацьких земель, видається помилковим».

Існування Менського куреня підтверджують назви й інших куренів, пов’язані з Чернігівщиною, – Батуринський, Величківський.

Від Мени до Запоріжжя

– Як не далеко здається для нас відстань від Чернігівщини до південної України, де знаходилась Січ, зв’язки Запоріжжя з Гетьманською Україною були набагато тісніші, чим нам здається нині, – зазначає Микола Тернавський. – Наші предки знаходилися у постійному русі, роботі, боротьбі та постійних пошуках хліба насущного та кращого життя. Чимало запорозьких родів переплелися з родами гетьманських козаків і вели свій рід від української шляхти Полтавщини та Чернігівщини.

– У запорізьких козаків, – пише історик Дмитро Яворницький, – слово «курінь» вживалося у подвійному значенні: у значенні житла і в значенні сотні, полку, самостійної частини війська, «завжди мобілізованої, поставленої на воєнну ногу». Якщо казалося: «козак Незамайківського куреня», то це означало, що або козак жив у Незамайківському курені, або ж був приписаний до нього, а міг жити десь у іншому місці — у слободі, селі, на зимівнику однієї з паланок запорізьких вольностей.

Керували куренем виборні щорічно із найбільш поважних та розумних козаків отаман, суддя, писар та всі курінні козаки. Кількість козаків у куренях була різна – від ста до тисячі чоловік. У кожного куреня було громадське майно, яке зберігалося у скарбниці, власна курінна ділянка на Січовому майдані та свої лавки.

Усіх запорожців відрізняла патріархальна любов до свого куреня, честю та славою котрого вони надзвичайно дорожили. І не дивно – курінь заміняв сіромі-козаку сім’ю, слугував порукою та захистом у його нелегкому житті.

Відомо прізвище отамана Менського куреня у 1755 році – Ядута.

Олександр ЯСЕНЧУК