Український одяг XIV—XVIII ст.

09062202sch

Національних рис одяг починає набирати саме у період розвитку феодально-кріпосницьких відносин. Він різнився у різних соціальних верств матеріалом, кольоровою гаммою, кроєм та прикрасами.

Прості ткачі і кравці, вишивальниці та ювеліри, володіючи тонким смаком і великим художнім об-даруванням і керуючись високими мистецькими традиціями свого народу, створювали і вигадливо-пишний ансамбль панського одягу, і скромний, але красивий одяг селян та міщан. Завдяки цьому одяг набув своєрідності і художньої цінності.

Про особливості українського одягу XV— XVI ст. можна дізнатись із зображення на іконах, описам в літературних пам’ятках, особливо в записах мандрівників, послів, у ділових актах та документах. Хоча вони дозволяють встановити лише його типи для окремих місцевостей і не завжди для всіх верств населення.

Міщанський чоловічий одяг XVIII ст. Селянське жіноче вбрання XVIII ст.

Селянське вбрання виготовлялося з домотканого полотна і сукна. Наприкінці XVI і початку XVII ст. до складу жіночого одягу Прикарпаття входили доморобна сорочка, спідниця з фартухом, безрукавка (камізелька), очіпок і шкіряні постоли (ходаки). Комплект чоловічого одягу складався з полотняної сорочки і штанів. Сорочку носили поверх штанів і підперізували ременем. Верхнім одягом служили різного крою сіряки(з сірого сукна) типу свити.

До складу чоловічого одягу Наддніпрянщини (Лівобережна Україна) другої половини XVIII ст. входила домоткана сорочка з прямим розрізом напереді і вузенькою круглою обшивкою, що зав’язувалася двома стрічками і мала широкі рукави з вузенькою смужкою вишивки на місці шва. Низ рукавів також прикрашала вишивка. Такому типові сорочки відповідали широкі штани-шаровари, стягнені очкуром. Внизу вони збиралися в зморшки. Взував селянин шкіряні постоли.

Постоли

Жіночий одяг вирізнявся особливим кроєм. Вона мала прямий розріз напереді і зав’язувалася стрічками. Відкриті рукава прикрашалися вгорі вузенькою вишивкою. Вовняна клітчаста плахта, легко зібрана в поясі і донизу розширена, надавала силуету дзвоноподібної форми. Перед плахти прикривався запаскою-фартухом. На голові жінка носила характерну для Чернігівщини намітку-серпанок, прикрашену на кінцях стрічковим вишиттям. Взуттям служили чоботи на низькому каблуці з підківками.

Вбрання селянина і літньої селянки XVIII ст.

Особливо яскравим і колоритним був святковий одяг селянських дівчат. Низ сорочки мав виткану лиштву, яку завжди було видно з-під вовняної тканої в клітку плахти. Поверх плахти носили шовкову запаску. Одяг доповнювався вінком живих квітів та намистом з коралів і дукачі.

Вбрання селянської дівчини XVIII ст.

Одяг же міських жителів різнився не кроєм вбрання, а тканинами, з яких воно виготовлялося.

Вбрання міщанок XVIII ст.

Про своєрідність і різноманіття міщанського одягу можна судити за термінологією: жупан, капота, кунтуш, чемерка, делія, бекеша, опанча. Жупани шилися з сукна, кроїлися до талії і маля ззаду фалди, комір — відкладний або стоячий, на рукавах вилоги, підбиті червоним сукном або узорчатою тканиною. На грудях, рукавах і вздовж швів жупани прикрашувалися шовковою тасьмою або шнурками.

Жупан

Подібна до жупана кроєм, але бідніша на прикраси капота. Вона шилася із зборками і широкими полами, що глибоко заходили одна на одну. Жупан і капота підперізувалися тканими золотолистими поясами, іноді французького або перського походження.

У порівнянні з жупаном і капотою значно багатше прикрашалася чемерка, в основі якої затримався крій селянської свити.

Зимові форми одягу — хутро, делія, шуба, бекеша — здебільшого підбивалися хутром. Хутро шилося з вузькою талією і відкладним коміром. Поверх нього носили наопашки делію з довгими рукавами. Серед подільських міщан була поширена бекеша, покрита сукном, із смушковим коміром. Побутували також кожухи з сірими або чорними смушковими комірами.

Традиційний український кожух Бекеша

Дуже різноманітними були головні убори міщан. Це перш за все шапки з сірих крим¬ських смушків, куниць, видри, лисиці з високим суконним або камковим верхом. Міщани одягали також і гостроверхі кучми, конфедератки і т. п. Влітку носили кайстрові (фетрові) капелюхи з широкими крисами.

Типи жіночих головних уборів. XVII—XVIII ст.

Своєрідністю одягу українських міщанок було те, що сорочка, як і у селянок, шилася з доморобного полотна з підточкою у долішній частині, але рукава її ніколи не вишивалися. Дівочі сорочки на зап’ясті прикрашалися узорним морщенням (брижами). Поясним одягом була довга, до самих п’ят спідниця з фалдами і прорізом на боці.

Міщанки центральних областей України, як і багаті селянки, носили спідниці із шнурівкою, що прикривалися спереду вузькою (в порівнянні з селянською) запаскою фартухом. Верхнім одягом служив різноколірний суконний або китайковий каптан, часто облямований парчею. На намітку накладали смушкову шапочку («кораблик»). Крім того, заміжні міщанки вживали шапочки різної форми, облямовані соболями. З прикрас носили намисто.

Вбрання дівчини-міщанки

Дівочий одяг міщанок складався з сорочки з скромною вишивкою і вибійчаної спідниці із шнурівкою, яка прикривалася напереді шовковою запаскою. З прикрас вживалися коралі і ковтки. Дівчата ходили з відкритою головою і розпущеним волоссям, прикрашеним віночком з стрічками. Взуттям служили шкіряні чоботи.

Типи взуття різних верств населення. XI—XV ст.

Одяг українських феодалів дуже відрізнявся від народного. Вже у XVI ст. в нього почали проникати іноземні запозичення. Особливо великі землевласники старалися будь-що виділятися на фоні тих, кого вони вважали нижчими від себе і їх вбрання складалося з жупана: ферезії, делії, шуби. Жупан являв собою довге вбрання з кольорової тканини з вузькими рукавами, що підперізувався поясом. Спереду він був густо застібнутий на ґудзики. Ферезія — довгий приталений плащ з широкими рукавами, облямований хутром та прикрашений петлицями. З XVII ст. в одязі заможних верств появився кунтуш з прорізними рукавами вильотами. Делія — верхній плечовий одяг, підбитий шкірою ведмедя або вовка.

Козацький писар.Поверх жупана одягнутий кунтуш.

Делія

Жіночий одяг української знаті XVII ст. складався з сукні з глибоким вирізом на грудях, який відкривав батистову сорочку з шовковими прошвами, розшиту перлами і золотом. Поверх неї носили намисто з великих перлин і золотий хрестик на ланцюжку. Нижче грудей спускався довгий золотий ланцюг, прикрашений великими рубінами. Верхній одяг мав вигляд кунтуша своєрідного крою, з короткими рукавами. Голову покривав мережаний очіпок і берет з золотою запоною, прикрашеною дорогоцінним камінням.

За своїм соціальним складом козацтво мало класове розшарування на «голоту», яка становила більшість, і експлуататорську верхівку — старшину, що формувалася переважно з української шляхти і заможного міщанства. Відповідно і одяг відрізнявся.

У рядових козаків основним матеріалом для виготовлення одягу були сукна рівних кольорів (зеленого, червоного, голубого). З домотканого полотна шилися тільки сорочки, широкі шаровари на шовкових або вовняних очкурах. Верхнім одягом служив червоний каптан з ґудзиками, підперезаний широким поясом, наполовину перетканим шовком. Пояси були на гапликах із пряжками, з ремінцями для пістолів і люльки. Поверх червоного каптана вбирали ще черкеску або жупан. Взимку рядові козаки одягалися в довгий кожух з великим смушковим коміром. Шапки носили смушкові, з суконним верхом та китицею. Взуттям служили сап’янові різноколірні чоботи з підківками.

Козацьке вбрання XVIII ст.

Одяг дружин рядових козаків мав багато спільних рис з селянським: вишивані сорочки, дві вовняні запаски, бавовняні хустки; взимку — кожух, чоботи.

Козацька старшина носила сорочки з тонкого полотна, широкі штани червоного кольору й жупани. Шили одяг з оксамиту, сукна. Матеріалом для парадного одягу служили шовк і оксамит, гаптовані золотом і сріблом. Верхнім одягом були кунтуш або черкеска і каптан. Кунтуш виготовлявся з коштовних тканин, гаптованих золотом та срібними візерунками. Ґудзики на ньому, в залежності від багатства господаря, могли бути мідяними, дерев’яними, срібними, золотими та з самоцвітів. Для щоденного вжитку кунтуші, як і жупани, шилися із скромнішого матеріалу, здебільшого з сукна, рідше атласу, тафти. Жупани і кунтуші підперізувалися широкими поясами, гаптованими золотом та сріблом, які привозили здебільшого з Туреччини.

Вбрання козацького старшини XVIII ст.

Взимку козацька старшина носила соболеві, рисячі, лисячі та інші шуби. Вони прикрашалися запонами з коштовних самоцвітів і облямовувалися навкруги срібними, золотими та шовковими шнурками, інколи хвостами соболів та куниць.

Крім шуб вживалася накидка-кирея, із сукна або оксамиту, підбитого хутром, з широким хутровим коміром. Прикрасою киреї були запони — золоті, срібні, а то і з дорогоцінним камінням.

Завершувала одяг козацьких старшин хутряна шапка — соболева на свята, смушкова на будні. Взуття виготовляли з червоного або жовтого сап’яну.

Найважливішою частиною комплекту одягу дружин козацької старшини був кунтуш, який також виготовляли з різних коштовних матеріалів (об’яр, парча і т. п.). Шився він приталеним, а ззаду мав декілька зборок; застібався гапликом. Комір, вилоги на грудях і рукавах робили звичайно з іншої тканини. Під кунтушем жінка носила горсет з парчі або іншої тканини, спідницю і барвисту запаску. На ноги взувалися чоботи з червоного сап’яну на високих каблуках. Неабияку роль в одязі відігравали намисто з перлів, бурштину та шийні прикраси у вигляді золотих і срібних монет. Головним убором служили «кораблики» або очіпки з парчі.

Вбрання української знаті характерне багатством кольорів: червоний кунтуш з чорним поясом, рожева кирея на голубій підкладці, застібнута золотою пряжкою, або зелений парчевий кунтуш і синя кирея, підшита хутром. Зразки такого одягу бачимо на портретах, що збереглися до наших днів.