Козацька пам’ять – незнищена.
Тризну по Запорізькій Січі справили напередодні на острові Хортиця козаки з усієї України та їхні побратими з російських Кубані та Дону. 234 роки тому Запорізьку Січ зруйнувало 100-тисячне російське військо. Солдати оточили острів й оголосили про її ліквідацію, згідно з волею Катерини II. У той час на Хортиці було всього 3 тисячі козаків – усі вони залишили Січ на човнах без бою. Росіяни козацької столиці не пожаліли. “Те, що забрали січовий архів, те, що пограбували церкву – це природно: якщо щось руйнують, обов’язково щось забирають. І те, що наші клейноди і все інше потім більшою частиною зберігалося на території Росії, у Москві, Санкт-Петербурзі – це теж історична реалія”, – зауважив Олександр Мірущенко, завідувач Музею історії запорозького козацтва. Сучасні козаки пом’янули пращурів, помолилися за їхні душі й пустили на воду Дніпра хрест із вінком та свічками.
Дмитро Смольєнко
Джерело: |
«Укрінформ» |
Історична довідка: Задовго до зруйнування Січі царський уряд, поступово звужував її автономію, не тільки відбирав землі, а й втручався в галузі управління, самоврядування, судочинства, церковні справи. Грунтовні дослідження на цю тему залишила нам Олена Апанович у книзі “Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі”. Зі вступом Катерини II на престол втручання царизму в демократичний лад Запорозької Січі, її управління набрало безцеремонного, брутального характеру. Але на далеких обріях вимальовувалася неминучість війни з Туреччиною, протистояти якій у південних степах без запорожців російській армії було б непросто. Тому кошовий отаман Січі Петро Калнишевський, який мав величезний авторитет на Запорожжі, ще десять років залишався кошовим отаманом і протягом семи років війни командував військом. Доля Січі остаточно вирішилася 23 квітня 1775 року на так званій раді при височайшому дворі. На ній із розробленим планом знищення Січі за допомогою збройних сил виступив новоросійський генерал-губернатор, фаворит Катерини II, Потьомкін. Для операції проти козацтва було використане військо, що поверталося з російсько-турецької війни, загальною чисельністю понад 100 тисяч чоловік. Командував цими силами генерал-поручик Петро Текелі. Царські війська швидко зайняли Запорожжя – певною мірою завдяки раптовості нападу, а також нечисленності січової залоги. Більша частина козаків на той час розійшлася по домівках або подалася на промисли. Січ охоронялася тритисячним гарнізоном із 20 невеликими гарматами. Залоги були ще слабкішими. 4 червня (за старим стилем), ніде не зустрічаючи опору, піхотно-кінне з’єднання царських військ, ніким не помічене, підійшло до стін січової фортеці. Вартових було знято, артилерію захоплено, на вулицях передмістя поставлено охорону. Після блокування січової гавані на річці Підпільній і захоплення суден, що стояли там, Текелі ждав зустрічі з кошовим отаманом. Старшинська рада з участю духовенства після тривалого обговорення вирішила здати Січ без найменшого опору. Багато зусиль доклали кошовий отаман Петро Калнишевський і запорозький архімандрит Володимир Сокальський, щоб переконати козаків скоритися імператорській волі. Небажанням проливати християнську кров пояснили вони свою позицію. Наступного дня за наказом Текелі із січових сховищ забрали й вивезли в поле боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії. Гармати, військовий скарб, клейноди й частина архіву пізніше були відправлені до Петербурга. За розпорядженням військових властей всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, пушкарню засипали. Вища січова старшина була репресована.
В тему:
Школа козацького бойового мистецтва “Спас” відсвяткувала 11-річчя
У Миколаєві до Дня музеїв провели ратний поєдинок
Виставка унікальних речей козацької доби представлена у Чернігові
«Вишивка козацької старшини 17-18 ст. Техніки»
Військовий одяг у фондах Дніпропетровського історичного музею
Унікальна галерея українських мундирів
