Всі предмети одягу лемків – свідоцтво тонкого естетичного смаку їх творців. Вчені поділяють лемківську чоловічу та жіночу одежу, в більшості за географічною ознакою, на три подібні, але з окремими впливами, групи.
Перша група – це всі села на пограниччі Лемківщини й Бойківщини. Сюди входять всі українські села Балигородщини, з округою Тісної, надославецькі села з округою Команчі по містечко Буківсько й перші джерела ріки Вислока. У цій групі схрещуються східньо-лемківські народні мотиви із західно-бойківськими, що створило відповідний своєрідний перехідний спосіб орнаментального підходу до мережкування, оздоблення горсетів, лейбиків (лайбиків), катанок, вишивання сорочок і прикрашування нашивками спідниць і запасок.
Друга група – це українські села над джерелами Вислока з романівською округою, села біля Дуклі та вздовж ріки Яселки і вздовж прикордонних осель Лемківщини із Словаччиною по село Висову, на півночі з Грибівщиною та деякою частиною Горличчини.
Третя група – це вже Західна Лемківщина, де прийнятий інакший тип народнього одягу, бо там схрестилися словацькі, чеські та гуральські впливи в жіночому і чоловічому одязі. Цьому типові характерна зовсім інакша орнаментальність, подекуди зі шкіряними нашивками та вузькими ремінцями (пасками) в штанах, ногавках, гуньках і куртках.
Жіноча одежа
Лемківські жінки одіті красиво, охайно і зі смаком, відповідно до традицій, характерних для тої території , на котрій вони проживали і проживають. Одівалися в жіночу сорочку, спідницю, фартух, блузку без рукавів та , в зимовий час, овчинне пальто (жакет). На голові носили чепець або хустку. Взувалися в шкіряні черевики (постоли) або чоботи.
Біла сорочка – з фабричного або кращого домашнього лляного полотна, вишивана на рукавах . В рукавах, до низу, трохи звужена, з застіжкою (дірка на гудзик). Сорочка до роботи – з конопляного полотна, менше дбайливо вишивана, мережана та з ширшими рукавами в ліктях, щоб зручніше працювати; без прикрас біля шиї, тільки з низьким комірцем з того самого полотна. Сорочка-чахлик довга тільки до пояса (”по пупець”). Малі дівчата носять довгі сорочечки по коліна. Жінки мають по сорочці до колін –подолок,подулок, спідник (нижня сорочка) (з домашнього, не вибагливого полотна, в більшості конопляного).
Фартух – це спідниця на неділю або свято з купленого матеріалу. Літник – спідниця – для дівчат, пошита з матерії синього, червоного або рожевого кольору; для замужніх – з бузкового, зеленого або білого кольору; для вдови – з чорної – кабат.
Жінки збирають фартухи в дуже дрібненькі зморшки (плісування), збиранки і прикрашують при поясі з м’якого полотна обшивкою, з довгим шнуром до запоясування довкола фартуха. Спідниця обшита довкола фарбіткою (кольорові вузькі ленти), а у заміжніх жінок – червоними, зеленими, білими, жовтими шнурочками, крайками. Деякі жінки (й дівчата) прикрашають свої фартухи мереживом з квітами.
Обшивка при поясі, що тримає спідницю на стегнах, є підкладом у середині, щоб літник був зручним. Перед спідниці шиють з білого полотна або іншого дешевшого матеріалу, бо спідниця зпереду й так закрита запаскою.
Ці спідниці були досить оригінальними, але з ростом фабричної продукції на початку ХХ ст.. почали використовуватися більш монотонні та полишені індивідуальності. Але від цього рятувалися використанням передника, котрий кожна жінка старалася оригінально прикрасити та оздобити.
Запаска – це теж сплісована частина жіночого одягу, але з іншого матеріалу, кращого за якістю та кольором. Має такі самі нашиті стрічки, що й фартух, а крім того, має ще внизу складки з мережива. Нашивки також різнокольорові. Запаскою опоясуються жінки зпереду, а кінці запаски зв’язують під корсеткою.
Лейбик (горсет, корсетка, лейбича)- це рід светра без рукавів або камізельки, шиють з темно-бордового (гранатового) сукна. Носять у великі торжества, з чорної матерії – на будень, а з синього або темно-зеленого – на свята (здебільшого релігійні). Прикрашають його нашивками та жовтими металевими гудзиками, а краї обшивають купованою драбинкою. На обох полах лейбика ззаду вишивають, так звану, “кошицю” – візерунок подібний до галузки ялини, а на грудях – візерунок “колічка” (маленькі коліщатка). Влітку носять корсетку, розстібнену на грудях, а застібнену тільки в поясі, але взимку запинають повністю.
Спідня білизна – спідник, що складається з білої спідниці, пошитої з коніпного (коніпне – згрібне) ( у багатших газдинь із льняного полотна) на таку саму форму, як верхня спідниця, тільки без нашивок і окремих фальбань(шлярок,зібраних складками смужок матерії, пришитих для оздоблення одягу).
Деякі елегантні дівчата, а також молодиці пришивають або мереживо, або фальбанки до спідників. Чорного чи іншої кольору матеріал не вживають до пошиття спідників. На будень спідник є інакший. Різниця в тому, що святковий спідник з кращого білого полотна (деколи купленого) з малими орнаментами на складках внизу. А буденний є з грубшого полотна (домашнього виробу) і без нашивок.
Прикраси шиї є невід’ємним компонентом традиційного костюму лемківської жінки. Для дівчат крайки(красиві пояси), пацьорки – намиста з коралів, що їх роблять самі жінки; молодиці купують коралі з дукатами (або медаликами, хрестиками), зеленого, золотого, голубого, фіолетового або червоного кольору (під час посту носять – темно-фіолетового або чорного); старші газдині носять білі або чорні пацьорки з коралями. Дівчата й молодиці причіплюють ззаду до шиї (до коралів) широку стрічку вишитої тканини, що прикріплялася до намиста, т. зв. басабанку, басамунку, басамунчу. Кінець цієї стрічки звисає аж до пояса.
Головний убір. Жінки та дівчата на голові носять хусті, хустини, що їх називають “фацеличатами” – від італійського слова “фацелієтто” – хустина.
Ця назва є ще з тих часів, коли римські купці приходили в карпатські гори із своїм крамом. Влітку дівчата ходять з відкритою головою, а накривають голову тільки , коли працюють або в дощові, похмурі дні. Заміжні й старші жінки накривають голову хустинами (фацеликами), а волосся не заплітають у коси,а тільки скручують у мале колечко (з ялівцевого прута, ліщини або дроту),це т. зв. хімля, химка, хомевка. На хімлю вкладають чіпчик (дуже гарно вишиваний на неділю або свято), що зветься чіпец ,чепец, а чіпці зв’язують довкола голови із зав’язкою під шию хустку (фацелик). Своєрідним у цій групі теж є спосіб зав’язування-чіпчення голови замужньої жінки та зв’язування хустини під бородою.
Дуже оригінальною є велика біла хустка на голову, великий фацелик з купленого полотна. Окремим є накриття голови для молодиць під час весілля, до шлюбу та по весіллі. Під час весілля молодиця носить на голові по розплетених косах барвінковий вінок зі стрічками, які звисають нижче пояса. Вінок має, крім барвінкових і міркових галузок, куплені квіти, чічки та різні блискучі (золоті, срібні) бляшки. Молода до шлюбу вкриває голову віночком з самих стрічок і стяжок. По закінченню весілля, по т. зв. почіпчинах, зачісують волосся та перев’язують голову молодиці хусткою в три роги з довгим кінцем поза пояс. Ця хустка зветься хустя – рубець. Вперше дівчина могла одіти хімлю і чіпець після власного весілля.
В другій групі засаднича різниця в жіночому одязі від першої групи в тому, що в цій полосі Лемківщини жіночі корсетки мають ще понизу клаптики, тільки не нашивані драбинчастими візерунками,а тільки мережані або гаптовані в квіти, сонце тощо. Сорочка, зокрема святкова, легко вишивана на рукавах, манжетах і комірі біля шиї. Фацелики (хусті) чисті без стрічок, тільки з готовими, фабричними прикрасами-квітами, галузочками вишень-черешень, різнобарвними очками, мережками, колісчатами тощо. Спідниці не є шиті зі строкатого матеріалу, тільки в рівні різні очка, кривульки, пружки, в’язочки квітів, лісових і городових ягід тощо. До того цілість визбирана – сплісована в рівні пасма, як у гармонії (акордеону).
В цій групі найменше бачимо чужих впливів. Дехто бачить в лемківському народньому одязі цієї групи як в жіночому, так і в чоловічому, сліди словацьких впливів, але це неслушно, оскільки за Бескидськими горами живуть також лемки, тож через подружні зв’язки місцевих із закарпатцями, могли прийти деякі малі впливи одягу від словаків.
А в третій групі- в народному одязі – якраз схрещуються словацькі, чеські та гуральські впливи як в жіночому, так і чоловічому вбранні.
Жінки не носять збираних спідниць, тільки з в’язочками квітів, легко зібрані знизу доверху, а на голові не зав’язують білих хусток у широкі роги. Замість корсеток носять блюзки (блузки) (лейбики з рукавами, хоч Лемківщина не знає лейбиків з рукавами). Дівчата носять на головах різнокольорові фацелики та не вживають узимку теплих вовняних хусток (верет).
В цій полосі не було ніколи давньої питомо-лемківської жіночої верхньої нагортки (плаща) з лисячим хутром, що її вдягали на себе молодиці до шлюбу. Цей плащ, підбитий хутром з лисиці та довкола обрамований лисячим хвостом, зберігся ще із старо-княжих часів, бо ще й сьогодні молодого та молоду кличуть “князем” і “княгинею”. А ця верхня нагортка називалася – лисиця, кирея.
Головна різниця народної одежі на Лемківщині від інших груп – це коротка сорочка, голуба камізелька (катанка), жіноча корсетка, кольорові фартухи (спідниці) зі стрічками (нашивками), запаска та в’язання під бородою хустки (фацелик і великий фацелик – в’язаний під чіпцем).
Тепла одежа. Узимку жінки носять кожушки, кожушниці, з дуже гарно нашитимиі багатокольоровими нашивками або куртаки. Куртаки – це сукняні нагортки, кроєм подібні до корсеток, тільки що корсетка без рукавів і більше втягнено скроєна (краще опоясує стан).
Куртаки або гуньчата обрамовані білим сукном, або червоним та зеленим шнурком – сукнятом, довкола шиї, кінців рукавів, знизу та спереду. Гроші носять за пазухою в хусточці або в купленому гаманці – пуляресі, калитці. Довгих до колін гуньок (куртаків) жінки не носять. Взимку вкриваються широкими вовняними (купленими) хустинами або лише по плечі, або з головою.
Також і довгі вовняні білі штани – ногавиці, є з густо нашиваними різними візерунками та дуже вузькі в колінах. Що мало б вказувати на близьке сусідство з гуралями (мешканцями Аппенін і Татрів), але орнаментальна форма характерна більше для словацького народного мистецтва, чим до гуральського чи мазурського.
Взуття. Ноги взувають у ходаки. Це – з гіршої (дешевшої) шкури домашньої роботи – шиті лапці, з вищими берегами та круглим закінченням у п’ятах. Ходаки прив’язують до ноги сукняними шнурками, т. зв. настрочанками. Це з чорної вовни плетений, сильний шнурок, яким прив’язують ходаки до ноги та закручують білі (льняні або конопляні) онучки повище кісток.
До сльоти або снігу взувають високі (боксові або юхтові) чоботи з підківкою на високому каблуці, а цілий зап’яток оббитий блискучими цвяшками (в різні візерунки – зірки, колеса, сонця тощо).
В нові часи в селах з’явилися черевики та напівчеревики.
Одежа лемка з Команчі, повіт Санок
Чоловічий одяг
Лемківські чоловіки звичайно носили сорочку, штани, ремінь (пояс), жакет без рукавів (жилет), взуття – постоли або чоботи, та капелюха .
Чоловіки вдягають сорочку (з білого льняного полотна на свято, а з конопляного – до роботи), на ноги гачі теж з домашнього полотна, а на верх штани, ногавки з однотонного полотна. На сорочку надягають камізельку, лейбик з гарними прикрасами спереду. На голову капелюх (солом’яний або фабричний), взимку шапку (з вовни або фабричну). Солом’яні капелюхи мають малі криси, легко заокруглені вгору.
На лейбик одягають гуньку (короткий піджак), а в дорогу – чуганю. На ноги взувають ходаки, керпці (постоли), високі чоботи або черевики.
Коли парубок жениться, його капелюх прибирають китицею квітів, крайкою та обвивають стрічками з барвінком. У руках молодий тримає топірець з білою хустиною та барвінковою в’язаночкою. Гуньку має нову вовняну, з чорного сукна. Парубки баранячих кожухів не носять, тільки старші господарі.
Лемківська чоловіча сорочка (вид зі спини)
Чоловічий одяг є не такий вибагливий як жіночий. Льняна сорочка, опліча, без вишивок, запихана в штани, стародавнього крою з розпіркою на плечах, льняні штани – нагавки, голубого кольору камізелька – друшляк, лейбик, з двома рядами блискучих гудзиків, на ногах керпці – це літній одяг лемка. На плечі лемко накидає ще (як іде до церкви або в село) вовняну гуньку (короткий піджак з овечої вовни), в деяких селах дуже простого крою без обрамувань і нашивок. Окрема верхня накидка – сердак (кожух без рукавів). Сердак – це посередній тип верхнього одягу між гунькою та чуганею(сукняним півпальто з домотканого полотна, що становить 3 \4 чуги).
Чоловічі сорочки були виготовлені з конопляного або лляного сукна. Вони були короткі, ледве досягали поясу. Етнографічні джерела свідчать, що сорочки, що носилися в кінці ХІХ ст.. застібалися в їхній задній частині. В селах західної Лемківщини застібалися на плечах. Комір був вузьким, застібався на зав’язку або спеціальною шпонкою-кнопкою.В той період сорочки ще не прикрашалися, але до Першої світової війни, вже почали використовувати їх прикрашання.
Лемківська чоловіча сорочка (вид спереду)
Літом, чоловіки носили прямі штани, підтримували очкер мотузкою (також відомі як ногавка або гача). Зимою, вони надівали білі штани, поверх тих штанів, котрі називалися ховошні або холошні – штани з домотканого сукна овечої вовни. Трималися на вузькому шкіряному поясі, другий широкий носився зверху, мав чотири пряжки- черес або югас.
Як і жінки, так і чоловіки носили жакет без рукавів (жилет)-камізепьку- зверху на сорочку. Це було відомо як лайбик або бруслик та було прикрашено вишиванням та металевими кнопками. На західній Лемковині, такі жилети були вишиті в хвостах і жорсткому комірі. Візерунки використовувалися квіткові – квіти, гілочки, листя. Вишивка відзначалася багатим та чітким художнім оформленням.
Гунька є головним чоловічим верхнім одягом, правда, більш на захід носять сердаки з білої вовни, облямованої чорним сукняним шнурком. Це найбільше характерне для народного одягу третьої групи.
На голові носять чорний, фільцовий (фетровий, повстяний) капелюх – угорський, куплений. Взимку вбирають на голову круглу, баранкову шапку, з хутряними навушниками. Підперізуються широким шкіряним поясом – югасом (20 – 25 см. ширини) із візерунком. В таких поясах ходили в давнину лемківські збійники – (карпатські збійники – опришки) з білими вовняними штанами – холошнями.
Лемко в чугани
Чуга (чуганя) – це довгий плащ з коричневого (вовняного) матеріалу, з дуже довгим коміром, що звисає на плечі аж поза пояс. Чуга прикрашена довгими френдзлями (звисаючі нитки, бахрома), плетеними в коси – або зв’язаними в мережку. Це давній одяг при шлюбі, має зміни залежні від околиці: у середній Лемківщині з білим поясом на комірі та рукавах (які, знизу зшиті, замінюють кишені), біля Великого Висока – в коричневий, вишиваний візерунок, біля Розділля, Фолюша, Боднарки – комір має форму накидки.
Лемківська чугваня (зі спини)
Взимку лемківська одежа це – зимові кожухи та гуньки, дбайливо пошиті, з вирізом на бедрах і спині. Кишені до того є з нашитим червоним або синім сукном, хоч теж “сліпі”- зашиті над бедрами.
Зимою, вони надівали білі штани, поверх тих штанів, котрі називалися ховошні або холошні – штани з домотканого сукна овечої вовни.
Дуже характерними є сукняні черевики на зиму, що їх надівають на ходаки, як треба було їхати саньми далеко, до міста, довго стояти в церкві на Богослужінні або працювати на морозі. Такі сукняки вміли шити газди в кожному селі, з грубо, але міцно прядених, вовняних ниток.
На голові носили зимові чоловічі шапки, богородиці, круглі, з баранковим дном з хутряними навушниками, або баранки (баранячі шапки).
На пограниччі , правда, запозичено, носили з довгі вовняні шапки – плетені, як довга панчоха, і, втроє, наче турецький тюрбан, звиваними на голові.
Для огляду використано
різноманітні етнографічні джерела,
а також
Julian Beskid,
Material culture of Lemko’s land,
Тоrоntо – 1972 – Cаnаdа
Printed by KIEV PRINTERS LTD. –
680 Richmond St. W.,
Toronto 140, Ontario
Джерело: |
сайт Lemky.com |
В тему:
Річанська гуня – бренд, що гріє і тіло, і душу
