У цьому впевнена Олександра Миколаївна Суховерська, у майстерні якої мені випала нагода нещодавно побувати. Олександра Миколаївна, вчитель класу декоративно-прикладного мистецтва Щасливської музичної школи, робить надзвичайно важливу справу — відроджує українську народну вишивку. Разом із дітьми вишиває сорочки, рушники, скатертини, серветки, панно.
Лише декілька десятків років минуло відтоді, коли майже у кожній сільській українській хаті були вишиті рушники, якими обрамлювали образи і фотографії. Вишиті рушники стелили матері під ноги молодим на весіллі (а нині переважно мальовані), у вишиванках наречена і дружка кликали гостей… Олександра Миколаївна родом із Львівської області, де значно дбайливіше ставляться до народних традицій. Волею долі після закінчення будівельного технікуму 18-річна дівчина приїхала до Борисполя. Спочатку працювала у художній майстерні із місцевими художниками Володимиром Чекулаєм (сьогодні керівник майстерні «Пепса») та Іваном Величком (змайстрував фонтан поблизу райдержадміністрації, розписав капличку біля райлікарні).
І ось уже 15 років Олександра Суховерська займається творчістю з дітьми у селі Проліски Бориспільського району, передає їм свою любов до вишивання і малювання. Вона стверджує, що кожна робота дитини повинна приносити радість. Народна майстриня найбільше цінує в людях шляхетність і щирість. «Головне виховати дітей не художниками, а людьми,» — впевнена жінка. Тому недаремно її вихованці малюють свої мрії лише яскравими фарбами. На уроках вишивання Олександра Миколаївна розповідає дітям про історію рушників і вишиванок, про прадавні звичаї українців. Разом із дітьми вона проводить Свято першої серветки, Свято рушника.
Виготовлення рушника — то цілий творчий процес, який потребує чимало часу, терпіння і любові. Спочатку створюється малюнок вишивки, потім він переноситься гелевою ручкою на полотно, а тоді лише вишивається. Олександра Миколаївна вчить дітей вишивати різними техніками: качалочкою, штапівкою, хрестиком… Вона займається відродженням школи саме київської вишивки. На рушниках обов’язково присутнє дерево життя як символ збереження роду і духовності, історії і єдності поколінь.
Сорочки діти вишивають не тільки нитками, а й бісером. Узори найрізноманітніші. Учителька сама майстерно зшиває вишиванки, кожен виріб — неповторний витвір мистецтва. У цих вишитих сорочках дівчатка представляють свої роботи на виставках. Нещодавно, ділиться Олександра Миколаївна, за сприяння нового керівника із гуманітарних питань Бориспільської райдержадміністрації Руслана Миколайовича Бернацького, вони змогли придбати якісні гарні плахти для маленьких вишивальниць.
Народна майстриня — цікава і неординарна особистість, мудра і освічена жінка. Вона мріє про відродження українського села, народних звичаїв і традицій. Олександра Миколаївна говорить, що влада, у першу чергу, повинна підтримати ті сім’ї, які живуть у селі, тримають господарство, доглядають садочок, вирощують городину, займаються вихованням своїх дітей. Вона переконана, що людина має жити у гармонії із природою. Вважає, що необхідно спочатку відродити українську духовність, цінності, а тільки потім говорити про матеріальне. За її словами, лише добро і щирість, які притаманні українцям від народження, врятують наш народ.
Олександра Миколаївна мудро розмірковує про історичне минуле України. «Знищення українського народу, особливо селян, продовжується і сьогодні. Потрібно пам’ятати про страшні сторінки історії нашого народу. Та, на мою думку, ні пам’ятники, ні свята, ні література не відродять втрачених цінностей і пам’ять про численні жертви українців. Найкраще можна зберегти пам’ять про минуле через відродження українського села, створювати всі умови, щоб люди не тікали до міста. Бо саме у селі проявляється справжня сутність українців, якою наділив їх Бог: любов до землі, радість від праці і життя, добро і щирість. Саме відроджуючи справу тих, кого репресували, знищили, ми збережемо пам’ять про них, відродимо духовні цінності і народні традиції,» — говорить Олександра Миколаївна.
Декілька кімнат, де вчителька займається із дітками народним ремеслом, прикрашені рушниками, малюнками візерунків вишивок, дитячими картинами. Вишиті штори додають затишку, створюють творчу атмосферу. Над вхідними дверима — образ Божої Матері. Поріг у майстерні зроблений у вигляді старовинного українського перелазу: справжня ліса із лози, на ній висять глиняні горщики, посередині — кладочка, а поруч — призьба. Саме такий перелаз побачила Олександра Миколаївна у музеї під відкритим небом, що у Пирогові. Тож і вирішила власноруч змайструвати собі такий же.
Роботи вихованців Суховерської виставлялися на відзначенні 85-річчя утворення Бориспільського району у с. Мирне, на святкуванні Дня міста у Борисполі, у Палаці «Україна» та під час фестивалю «Країна мрій» на Співочому полі в Києві. Нарівні зі справжнісінькими народними умільцями і майстрами — у Пирогові.
Тож за відродження української культури і народного ремесла Олександра Суховерська є лауреатом премії імені Анатолія Левчука.
Лариса Мацюк
Джерело: |
«Вісті» (Бориспіль), 23 квітня 2008 |
В тему:
На уроках трудового навчання тернопільські учениці вишили собі сорочки
