Для шполянки Тетяни Пшеничної вишивка – це захоплення, яке прийшло ще з дитинства. Свою першу роботу вона вишила, навчаючись у п’ятому класі.
Шматочок вже вицвілого від часу полотна з вишитим хрестиком каченятком Тетяна Петрівна зберігає й донині. Час від часу дістає його і згадує свої шкільні роки, які пройшли на Київщині.
У сім’ї Тетяни Пшеничної вишивати вміли й мама, й бабуся, та найцінніші для себе уроки вишивання дівчинка брала у своєї тітки. І сьогодні, коли зустрічається з нею, двом майстриням є що обговорити, поділитись новими ескізами, оцінити останні роботи.
Скільки всього вишивок у Тетяни Петрівни, вона ніколи не рахувала. Але за всі роки їх створено дуже багато: це портрети Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка, це й рушники, серветки, кумедні звірятка, які майстриня вишиває для своїх двох онучок. Та, мабуть, найбільше їй до вподоби вишивати ікони.
– Коли я вишиваю ікону, то ніби відпочиваю душею, відмежовуюсь від того негативного, що є у нашому житті, духовно звеличуюсь, – розповідає Тетяна Пшенична.
Багато зі своїх робіт майстриня дарує своїм рідним, близьким, знайомим. Деякі у неї замовляють – це, переважно, рушники, які батьки наречених дарують своїм дітям у день весілля.
– Кажуть, що в мене легка рука, бо нібито пари, які стають на вишитий мною весільний рушник, живуть у мирі і злагоді, – зазначає жінка.
Тетяна Петрівна любить своє хобі, і коли з-під її пальців народжуються гарні орнаменти, барвисті візерунки, її душа насолоджується прекрасним.
Віктор КРАВЧЕНКО
Джерело: |
Газета “Прес Центр” №31 (106) |
В тему:
