Смілянські вишиванки княгині Яшвіль викликали захват у Парижі…

Донька наказного отамана чорноморського війська з англійського старовинного роду Наталія Філіпсон (в заміжжі Яшвіль) отримала класичну освіту дворянки – її вчили і наймані вчителі вдома, і вчителі у пансіоні, а співати навчали в Петербурзькій консерваторії…

Такою, на фоні смілянської природи, зобразив у 1905 році княгиню Яшвіль її друг – художник Нестеров

…У 30 років вийшла заміж за полковника, князя Миколу Яшвіля, що служив при генерал-губернаторові Варшави. Народила йому двох дітей та невдовзі стала вдовою – чоловік загинув у службовому відрядженні. Разом із дітьми княгиня виїхала до чоловікового маєтку на хуторі Княгинине поблизу Сунків – села під Смілою, за 40 верст від Черкас.

Енергія княгині дозволила їй зробити з напівзруйнованого помістя квітучу й багату садибу. Прибутки приносили виноградники, фруктові сади й лісові угіддя. Княгиня збудувала в селі чудову школу, де діти бідноти, окрім грамоти, навчалися ще й ремеслу вишивки. Вишивальниці вчили дітей, даючи їм за взірець вишиванки, зроблені на Смілянщині у XVII-XVIII століттях. Ці вишиванки давали непоганий заробіток майстриням, що їх робили, а самій княгині – славу меценатки і навіть золоту медаль виставки у французькому Парижі. Сприяла княгиня Яшвіль і розвитку мистецтва художників, бо й сама непогано малювала. Цілих дев’ять років прожив у її маєтку в Сунках Михайло Нестеров – художник, що розписав знаменитий Володимирський собор у Києві.

Ідилію сільського життя меценатки зруйнувала Перша світова війна. Княгиня і її донька стали сестрами милосердя, влаштувавши госпіталь прямо у своєму будинку в Києві. Пізніше Яшвіль керувала великим госпіталем на 600 поранених, а її донька Тетяна їздила до Австрії, де перевіряла умови утримання російських полонених. У 1917 році Тетяна вийшла заміж за капітана Преображенського полку, сина Голови Держдуми Росії Георгія Родзянка, та повдовіла ще швидше, аніж свого часу мати, – менше, ніж за рік. Коли чоловік і брат Тетяни повернулися до Києва з австрійського полону, їх обох як “царських офіцерів” розстріляли більшовики… Після цієї трагедії мати з донькою активно допомагали білогвардійцям – переховували поранених, переправляли офіцерів на південь у Добровольчу армію Денікіна. З рештками цієї розбитої армії 1920 року на борту англійського есмінця княгині емігрували з Криму до Константинополя…

Після двох років поневірянь вони добралися нарешті до Праги – чеського міста, гостинного до емігрантів з розваленої Російської імперії. У Празі Наталія Яшвіль жила майже тим самим життям, що й на хуторі під Смілою – підтримувала мистецтво. От тільки дала обітницю Богові і носила одяг черниці… Влаштувала курси іконопису, особисто зробила цикл мініатюр до церковних текстів, намалювала і віддрукувала серію різдвяних поштових листівок, ілюструвала казки Пушкіна, розписувала фарфор і дерево. Релігійна тема переважала і в творчості її доньки Тетяни. Кілька образів, вишитих нею так, як вчили на Смілянщині, потрапили до православних храмів США, а великий емальований хрест, виготовлений у її майстерні, прикрасив вівтар собору Святого Віта в Празі. Могили княгинь поруч – на Ольшанському цвинтарі далекої Праги. З України ж учнів Сунківської школи вишиванки розкидало по світу, а від родинного помістя Яшвілів залишився тільки парк…

Олександр БРАВАДА