Світ вишиванок Наталії Волчанюк

Дев’яносто прекрасних робіт цієї майстрині порадували відвідувачів Ново- волинського історичного музею.

Кажуть, що для того, аби творити вишивки, потрібно мати багато часу. Наталія Волчанюк спростовує цю думку. Адже вільного часу в начальника управління праці та соціального захисту Нововолинського міськвиконкому обмаль.

- Головне – мати потяг до цього і бажання. А коли отримуєш справжню насолоду від народжених візерунків, приходить натхнення, – каже моя співрозмовниця.

Насамперед вона зізналась, що в її ситуації таке захоплення, яке вже переросло рамки звичайного хобі, як справжня знахідка. Адже доводиться багато спілкуватися з обездоленими людьми, які йдуть в їхнє управління не лише взяти якусь довідку, а й висловити претензії, жалі… Аби переключитись на роль мами, дружини, господині – найкраще допомагає улюблене заняття.

Вишивати Наталія почала десь у тридцятирічному віці, коли перебувала в декретній відпустці за другою донечкою. Досі цікавилась лише тою вишивкою, яку бачила у бабусі Варвари Олексіївни Мишко з села Федорівка Володимир-Волинського району. Більше п’яти років вже немає її в живих, але досі перед очима бабусині вишиті подушки, картини. Перед Великодніми святами брала вона й давала онучці писачок – і вони чаклували над крашанками, створюючи чарівні узори рукою дівчинки. Вже тепер оті перші невмілі почерки, лише в більш вдосконаленому вигляді, народились на пасхальних символах різнобарвною вишивкою.

Першою роботою вишивальниці була картина, на якій зображена гортензія небесно-фіолетових відтінків. Потім вишила сорочку з комірцем чоловікові Радиславу. Після цього прийшло нестримне бажання побільше вишивати. Зацікавилась схемами, візерунками у різних журналах. Найбільше ставали в пригоді старі видання, де вміщені справді колоритні вишивки.

… Переймала досвід, шліфувала талант, беручи за приклад маститих нововолинських вишивальниць. Багато цінної інформації перейняла від Ірини Лаврентіївни Іващенко. Добрим уроком послужили виставки відомих сестер Махонюк з села Овадне Володимир-Волинського району. Але на цій зібраній по крупинках основі вона робила щось своє, неповторне. Її роботи просто бездоганні і в технічному плані, і в підборі сюжету та кольорів.

- Коли мене запитують, чи справді в усіх вишивках хрестики лягають в один бік, відповідаю: «Якщо ви знайдете хоч одну похибку, я готова заплатити немалі гроші». Не можу сказати, важко це чи легко, але для мене це принципово. Дотримуюсь таких вимог навіть тоді, коли знаю, що на зворотну сторону ніхто ніколи не дивитиметься, – каже Наталія Борисівна.

Наталія Волчанюк стала досвідченою вишивальницею після чотирьох років інтенсивної праці з голкою, і вже впродовж десяти вона тримає цю високу марку. Коли заговорили, чи має вона якісь улюблені вишивки, мовила:

- На чотирьох картинах циклу «Пори року» зображені сільські хати. Є і китайські мотиви, на яких відтворені різноманітні ієрогліфи. «Пори року» знайшли місце і на маленьких подушечках. Вони всі різні, але однаково мені дорогі. Особливе місце посідають роботи під назвою «Африканські історії». Фігури, відтворені нитками на цих полотнах під романтичними назвами «Танець дощу», «Танець перемоги», захопили мене відразу, як тільки «виловила» їх в інтернеті. У них використано до тридцяти ниток, і вони безумовно стають надзвичайно багатою прикрасою будь-якої оселі.

У власній квартирі на чільному місці – найрідніші серцю дві картини – «Моїм донечкам», вишиті, так би мовити, залпом, в яких – багато ласки, материнської любові, перевтілених у світлі, сонячні кольори.

Складність роботи над вишивкою – у кількості кольорів, зазначає співрозмовниця. А ще багато залежить від того, з яким настроєм берешся за річ.

Після відкриття виставки багато людей, які знали авторку досі лише як посадову особу, із знеабияким здивуванням відкрили її по-новому. Адже те багатство фантазії, таланту, яке увібрали дев’яносто робіт Наталії Волчанюк, продемонструвало нові грані її характеру. Багато вишито її руками чоловічих сорочок, у тому числі на замовлення. Тішиться, якщо людина отримала те, на що сподівалась. Хоч дуже часто сама пропонує і візерунок, і підбір кольорів, пригадуючи, які сорочки бачила чи то на Вакарчуку, а чи на Президенту Ющенку. Знаючі поціновувачі цього виду мистецтва відзначають, що стиль вишивки сорочок Наталії Волчанюк різниться від усіх інших.

Часто Наталія Борисівна чує про себе, що не за покликанням пішла працювати. Але вона, соціальний працівник із тринадцятирічним стажем, це заперечує, відповідаючи, що вишивати повинна кожна українська жінка. Гордиться тим, що її роботи приносять насолоду і радість іншим.

На найбільші свята її сім’я обов’язково вдягає вишиванки, адже це створює особливий настрій. А ще – налаштовує на романтику і очікування дива, в яке мусить вірити кожна християнська душа.

Алла ЛІСОВА