Питання одягу завжди було дуже важливим, особливо в давні часи, коли вбрання “говорило” за свого хазяїна, відображало соціальний статус, можливості, риси характеру тощо. Одяг був не тільки мірилом достатку, а й вірним другом, помічником від всяких негараздів, особливо у воїнів, де правильно підібраний стрій міг врятувати життя: допомогти замаскуватися від ворога, вільно почуватися в бою, а інколи й захистити свого хазяїна від збройних уражень.
Звичайно-ж русичи (українці), як одна з найвойовничіших націй на Землі, за накоплені тисячі років бойового досвіду винайшли як свої способи ведення бою, так і свої, найзручніші форми бойового одягу. Грецький хроніст Юлій Полідевк (2ст. по Хр.) пише: “Таври та скити мають широкі штани, і називають їх шароварами”, одже шаровари були відомі майже 2 тисячі років тому, та існують донині. В гопаківців шаровари є невід”ємним атрибутом однострою, адже окрім своєї оригінальності та краси вони є незамінним помічником в бою. Щоразу, коли гопаківець вдягає шаровари, відчуває надзвичайну легкість, зникає скутість ніг, і який би рух ногами він не робив, ці відчуття не пропадають. Відразу стає зрозумілим, чому наші предки тисячоліттями не змінювали традицій носіння одягу: “Руси носять широкі шаровари, на кожні з яких йде сто ліктів матерії. Вдягаючи такі шаровари, збирають їх в збірку у колін, до яких потім і прив”язують…” – арабський географ Ібн Русте, Х ст. Якщо врахувати, що 100 ліктів – це прибл. 50 м., то такі шаровари були просто величезними!
Прокопій Кесарійський, візантійський історик (VI ст.), у своїй праці “Війна з готами” пише: “Ці племена, слов”яни й анти… вступаючи в битву, йдуть на ворога зі зброєю в руках, панцерів ніколи не вдягають. Деякі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани (шаровари), підтягнуті широким поясом на стегнах, й в такому вигяді йдуть на бій з ворогами”. Одже широкий пояс був відомий ще в VI ст., при чому його використовувули не як прикрасу, а як елемент бойового одягу. До наших днів дійшли відомості про те, що в козаків було два види поясу: бойовий та святковий (вихідний). Оскільки пояс з давніх-давен вказував на соціальну приналежність, то чим заможнішою була людина, тим красивішим та кращим був в неї пояс. В козаків найпоширенішими були червоні, темно-червоні (з вузенькими смужками різноманітних барв та помереженими на кінцях китицями) шовкові пояси. Зелені пояси з простих тканин полюбляло носити парубоцтво. Старші-ж люди, байди, кобзарі а раніше й волхви мали білі полотняні пояси. Середня довжина поясу становила 10-12 ліктів, тобто 5-6 метрів.
Багато дослідників фольклору вказують на те, що одяг відтворював регіональні особливості українців. Так, шаровари носились переважно в центрально-східних регіоних, а пояс, хоч і носили на території всієї України, та доступний він був не всім (носили в основному воїни-козаки та заможні люди). Та був елемент, що являвся невід”ємним атрибутом одягу всіх українців – це вишита сорочка (вишиванка). На території України сорочка з нанесеним на неї орнаментом нараховує вже кільканадцять тисячоліть. Закодована система знаків була і є своєрідним оберегом для носія, тому немає нічого дивного, що козаки йшли у бій без залізних лат – в одних сорочках. Доречі, стиль носіння вільного одягу воїнами-козаками дивував багатьох закордонних дослідників: “…Їхній (козаків) одяг – плащ, підбитий хутром, довгий одяг, широкі штани, чоботи або черевики без шпор і нагайка, котра завжди висить на зап”ясті правої руки” – “Voyages philosophiques, politiques et litteraires Jaits Roussie en 1788-1789 par Mons.” Chantreau. – Paris,1794.
Цікавим є твердження, що козаки не носили шпори на чоботах, адже щоби керувати конем без їх допомоги, треба мати неабияку майстерність. Про особливість чобіт в українців пише й історик, др.Теофіл Курилло (”Збойництво на Лемковской Руси в XVII-XVIII вв..”- Перемышль, 1935г.): “Вони (збійники) носили на ногах керпці, а старші їхні носили жовті або червоні скорні (чоботи) з халявами.” На фресках X-XI ст. Спасо-Нерецької церкви є зображення князів Святослава, Бориса, Ярослава Всеволодовича; всі вони в кольорових чоботях. Яскраві кольори чобіт були й в запорізьких козаків, в яких взуття використовувалось ще й як спосіб прихованого носіння зброї – “захалявних” ножів. Каблучок в таких чоботях підбивався маленькими, але міцними залізними підківками, що покращувало бойові якості взуття. В гопаківців чоботи шиються з м’якої шкіри, зі шкіряним каблучком не вище 1 см. (щоби не травмувати суперника).
“Я бачив русів… які не носять ані курток, ані хафтанів, але в них чоловік носить кісу (плащ), якою він огортає один бік, при чому одна з рук виходить з неї назовні. … Дійшла до мене звістка про смерть одного видатного мужа з їх числа… Тоді вони вдягнули на нього шаровари, гетри, чоботи, куртку, парчовий хафтан з золотими гудзиками, вдягнули йому на голову шапку з парчі та соболя, й понесли його…” – так змальовує різноманіття верхнього одягу русів Ібн Фадлан, посол халіфа багдадського у Волжську Булгарію в 921-922 рр. Це свідчить про те, що вже в ті часи наші пращури мали свої традиції носіння одягу. Нажаль, деякі вчені-невігласи, виховані й прикормлені російським імперським режимом, ніяк не можуть змиритися з цим, тому й вигадують (а інколи й навіть “научно подтвєрждают”), що військовий стрій (одяг) наші предки брали в татарів, зброю знімали з убитих поляків, москвинів та турків, а ніякого організованого війська в них ніколи не було і бути не могло, бо українські воїни були лише п”яною дикою ордою, втікачами від панів і т.д. і т.п. Та вище наведена стаття (де просто, без нав”язування читачеві думок автора, наводяться факти) доводить хибність таких промосковських тверджень, адже ще Тарас Шевченко писав: “Якби ви вчились так як треба, то й правда би була своя!”.
С.Тіщенко, Павлоградська Школа Бойового Гопака
Джерело: “Народний Оглядач”
