Відновлення цілісного світу українця в матеріальній культурі українського вбрання

В 90-х рр. минулого століття жваво обговорювалося питання відсутності національної гідності, відчуття меншовартості українцем тощо та висувалося багато причин появи й подолання цих негативних явищ.

Українська національна ідея, як цілісна система, має насправді багато аспектів вираження, які лежать в трьох площинах: духу, душі, матерії. Хочу звернути увагу на один із проявів матеріального аспекту цього питання – українське національне вбрання.

На сьогодні існує багато досліджень з питання українського народного одягу. Мало хто задумувався над тим, що танцювальні / пісенні колективи представляли і представляють Україну найнижчою верствою населення – селянством (фартушки, віночки, сорочки…). Треба віддати належне селянству, яке зберегло наш національний код, але ми, українці, – це не тільки селяни та міщани і взагалі не є “селянською нацією”, як це дехто хотів і хоче нам нав’язати, і якими ми самі себе представляли перед світовою спільнотою. Ми, як цілісна нація, мали і свою еліту, й середню заможну верству, які, на жаль, ніяк не представлені в українській культурі.

Починаючи із 18 ст., коли Україна перебувала під гнітом Росії (“Імперський період”), вже в 19 ст. не існувало української еліти, нація залишилася без голови. Таким чином єдиним націєтворчим елементом залишилося селянство, як птах з одним крилом, як вершник без голови.

В етнографії розрізняються такі поняття як одяг “національний” та “народний”. “Національний” представляє усі верстви населення, тоді як “народний” – тільки одну – народні маси, низи. Але одяг еліти та заможних людей теж по праву є національним, таким, який відображав особливості матеріальної культури свого часу, хоча б з огляду на те, що інтеграційні процеси тих часів не були такими інтенсивними як зараз. Поза тим, що були спільні риси, в кожній країні мода різнилася, бо відбивала іншу ментальність.

Щоб побачити себе збоку, згадаймо, наприклад, як представлені перед світовою спільнотою росіяни ( в наших же руських костюмах) чи навіть грузини? Наша історія чи не найдавніша, сягає вглиб десятків тисяч віків до н.е., дуже добре представлена в “Літописі українського вбрання” З.Васіної, не виглядає такою убогою і матеріально бідною. Переважна більшість українців і не знає нічого про ті часи. Отож і виходить, що все краще десь губиться, або перетікає в річище інших культур, і, зокрема, російської. Наприклад, кримський ансамбль “Царські скіфи” справді був одягнений у стилізоване вбрання сківфів, але співав при тому якісь російські “частушки”. Отже, давня українська культура знову, як і Русь, приватизовується росіянами, а ми нічого не помічаємо.

На сьогоднішній день, щоб вирівняти таке ганебне становище і привести одну з матеріальних складових української національної ідеї до цілісності, потрібно відновлювати і почати представляти в танцювальних й вокальних колективах вбрання усіх трьох верств українського народу різних періодів його буття: еліти (царів, королів, князів, гетьманів), середньої заможної верстви (бояр, полковників, шляхти) та народу (селянства / міщанства). Таке справедливе ставлення до власної історії підніме не тільки відчуття власної гідності за свою націю у співвітчизників, а й завоює повагу до нас інших народів!

Лариса Лебедівна