Український національний костюм

Український національний одяг відзначається багатою регіональною та етнічною розмаїтістю . Нерідко навіть сусідні села мали свої відмінності, не кажучи вже про гуцульський, лемківський чи русинський стилі традиційного одягу.

Крім того, регіональні варіанти одягу складалася також під впливом сусідства з іншими етносами та етнічними групами. Так, прикордонні території – Полісся, Волинь, Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Буковина – мають свої варіації національного одягу, що формувалися під впливом поляків, румунів, південних слов’ян, угорців, кавказьких народів, зокрема черкесів.

Уявлення про український національний одяг пов’язані з регіональним одягом Центральної України (сучасна літературна мова теж сформувалася в цьому регіоні).

До свого “класичного” вигляду український національний костюм ішов довгий час, деякі його елементи залишилися майже незмінними ще з часів давніх слов’ян. Так, у спадщину від давніх слов’ян дістався найбільш поширений жіночий одяг – довга сорочка, підперезана поясом. Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами. Вишивка, між іншим, – основна оздоба національного костюму. Вишивали переважно “нижній” одяг – чоловічі й жіночі сорочки, а також деякі аксесуари (пояси). По візерунках вишиваної сорочки можна “прочитати”, звідки вона походить (кожен регіон мав свою улюблену комбінацію кольорів), стать (наприклад, рукави жіночої сорочки були широкими і сходилися на зап’ясті в рясно вишитий манжет, а в чоловічій сорочці рукави часто були прямими), приблизний вік її власника, а також призначення сорочки – вона могла бути буденною, святковою, весільною.

Поверх сорочки жінки Центральної України в будні одягали запаску, а в свята – плахту, яку підперізували крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходилися, то поверх них одягалася попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовувалися також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Такий пояс був обов’язковим вбранням для молодої під час весілля. Поверх сорочки одягалася корсетка з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Довжина її – по коліна або по пояс. Найулюбленішим святковим взуттям жінок були чоботи з сап’яну, найчастіше червоного кольору. Дівоче взуття – черевички з парчі. Лапті чи постоли були прикметою бідності і не дуже шанувалися в Україні, крім північних поліських сіл та Карпат, де вони були поширені. Барвисті стрічки та низки намиста доповнювали вбрання, додавали йому святковості. Часто поряд з коралями на шию покладали намисто з монет.

Чоловічий національний одяг складається з сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), поясу, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника. Щодо штанів, то з давніх – давен їх в Україні було два типи – вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на гудзики, а шаровари – підперізуються очкуром. Кожен з цих двох типів штанів відповідає певному типові сорочки: з вузькими штанами носять довгу сорочку на випуск, а до сорочки, що заправляється в штани, носять шаровари. Неодмінним елементом чоловічого одягу був також пояс – шовковий, вовняний або бавовняний, різного кольору, прикрашений довгими китицями. Поясами підперізували не тільки шаровари, але й верхній одяг – жупан, свиту, а іноді, й кожух. Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи, але в гірських мешканців були поширені так звані моршенці, або ходаки, – шкіряна підошва, кінці якої стягнені на нозі мотузком, ликом чи ремінцем. У лісових місцевостях плели з лика личаки. Черевики, дуже старий слов’янський вид взуття, теж був поширений в Україні.

Взимку і чоловіки, і жінки одягалися в кожухи з вичинених овечих шкір. На теплішу ж погоду існувало кілька варіантів верхнього одягу: свита – одяг з цупкого вовняного матеріалу, часто пофарбована в яскравий колір, оздоблена вишивкою чи нашиттям, ще легший кептар – у гуцулів, а жупан – у Центральній Україні. Жупан походить від козацьких часів. Часом замість жупана можна зустріти кунтуш – теж одяг з ХVІ ст.

Доповнювали картину національного костюму головні убори та зачіска. Чоловіча зачіска обмежувалася стрижкою: “у кружок”, “до закаблука”, “під скопку” та “під польку”. В якості головного убора носили капелюх, солом’яний бриль (який не мав престижу як одяг бідних), шапку або ж кучму (шапку з каракульчі).

Дівчата ходили з непокритою головою, що було ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина покривала свою голову – звідси й назва “покритка”. Дівочою гордістю була коса. Також до дівочого національного костюму входить вінок, часто зі стрічками.

Заміжня жінка не завжди стригла волосся, але завжди вкривала голову хусткою, наміткою або ж очіпком. Головний убір жінки вважався найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав’язувалися, дуже різноманітні і складні.