Рідна Мода

“Мені сорочку мама вишивала, Неначе долю хрестиком вела. Щоб я легких стежинок не шукала, Щоб я завжди привітною була.”

Той, хто пам`ятає минуле, має чимало шансів не помилитися у майбутньому. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працювати – то до сьомого поту, якщо співати – то дзвінко, розложисто, якщо творити щось – то неповторно, захоплююче.

Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивка – один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

Раніше вишивальниця в процесі роботи промовляла кілька разів молитву, щоб злі вітри не принесли якісь нові лиха й напасті.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Можна багато говорити про рiзнi орнаменти на рушниках та сорочках, про їх рiзноманiтнiсть, про їх древню символіку, котра для нас вже мало доступна й зрозуміла. В різних областях України існують свої орнаменти вишивок, кружев, мережок, ниток, свої особливості вишивання, за ними можна зрозуміти, з якого куточка України той чи інший рушник.

До XVII ст. візерунки були геометричні, вони переважають в західних областях України, а в східних – на Донбасі, на Кубані частіше вишивають гладдю. Вже після козаччини стали з’являтися стилiзованi квіти, калина, рідше – птахи: голуби, солов’ї, пiвнi та жар-птиці. Стали вишивати рiзнi написи, якi часто вказували на призначення рушника: “Хлiб-сiль”, “Козацькому роду нема переводу” тощо…

Вже з дитинства дiвчаток в наших родинах привчають шити й вишивати, рокiв з шести мама чи бабуся показують, як тримати голку, вишивати на полотнi хрестиком узори так, щоб на зворотному боцi не було жодного – боронь Боже! – вузлика. На вечорницях дівчата готували собi придане, в тому числі й рушники для свого весілля – на щастя, на долю, для сiмейного оберегу.

Весільних рушникiв, бувало, колись готували не один десяток. Ще до весiлля старостам при сватаннi треба подавати хлiб на рушниковi. Подала дiвчина старостам рушники – то значить дала згоду вийти замiж, а як пiднесла гарбуза – значить, не схотiла, насмiялася… На весiллi треба перев’язувати рушниками через плече сватiв, дружкiв, боярiв. Рушник! Як багато промовляє це слово. Скільки зворушливих спогадів навіває він. Рушник завжди був при руці, тому і придбав собі таке ймення. Рушника передавали і передають нині, як оберіг з роду в рід, із покоління в покоління. В Україні понині бережуть рушник, як родову реліквію, і нізащо не віддають реліквію з рідної хати. Хата, оздоблена рушниками, створює поетичний настрій. Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Весільний рушник кожна дівчина готувала сама. Вишивати рушник, сорочки матері навчали дочок змалку.

Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела.
Щоб я легких стежинок не шукала,
Щоб я завжди привітною була.
Виконуй,доню – мамо говорила,
Життя закони істини прості.
Не зраджуй землю що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання – шов “уперед голкою”, “хрестик”, шов “за голкою”.

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся – простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів . Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини – графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини – білий, коралово-червоний, відтінений чорний .

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка – “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір – чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше – двох – і триколірні .

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області : низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок , вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні – вишивка розписом, шов “уперед голкою”, контурні шви, якими обрамляють і з`єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал – бісер, шовк, вовна , срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір . Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ (”кривуля”) у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля – неначе витканi з маминого полотна. Сонячні промені ллються через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник?

Той, хто пам`ятає минуле, має чимало шансів не помилитися у майбутньому. Варто зберігати своє коріння та свої ремесла. Тому давайте вишивати, давайте носити вишиванки та інші оздоблені вишивкою речі, прикрашати свої оселі, адже це красиво, це природно, це наше рідне мистецтво, наші традиції.

Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на сто тисяч літ.

«Рідна мода»^® на Країні мрій

Чоловіча вишиванка «Вечірня зіронька»

«Волошкове поле» на білому льоні

Котелевська майстриня вишиває старовинний одяг, щоб дарувати

Полтавські сорочки Тетяни Черненко

Вишивка на людській долі, або ефект форми в дії