Рідна Мода

Не всім відомо, що Віра Матковська, окрім борщівських сорочок, збирає також інші елементи народного костюма. А ще колекціонує календарі, плакати, статуетки, старі тарілки та фото людей у вишиванках.

Запровадила моду на вишиванки

Справою усього життя для тернополянки Віри Матковської став пошук і колекціонування унікальних борщівських вишиванок.

Ідея збирати автентичні сорочки, запаски, обгортки, крайки та інші старовинні речі виникла в жінки ще у 1989 році, коли вона разом із сім’єю переїхала жити у містечко Борщів. Саме там на одному з концертів вона вперше побачила жінок у прекрасних вишиванках. Пані Віру настільки вразили барвисті візерунки, що вона будь-що захотіла мати таку ж сорочку.

Найдавнішим сорочкам із її колекції вже понад сто років.

Вишиванки у моїй родині шанували здавна, – розповідає пані Віра. – Ще в дитинстві, а народилась я у Гайсині, що на Вінничині, ми з братами і сестрою ходили у вишитих мамою костюмах. Наш батько теж залюбки носив вишиту сорочку.

Цю добру традицію жінка продовжує й надалі. Вона і тепер одягає вишиванки за кожної нагоди. Підтримують її у цьому й чоловік Анатолій разом із доньками та зятями.

Моду на вишиванки сім’я Матковських поширила серед своїх друзів і знайомих. Чимало сорочок колекціонерка роздарувала родичам, колегам, їхнім дітям та онукам. Також одяг зі своєї колекції пані Віра дає напрокат артистам і молодятам. Вже кілька років унікальні борщівські вишиванки залюбки одягають дівчата з вокального тріо “Солов’ї Галичини”, учасники камерного хору обласної філармонії та інші колективи.

Сорочками милується столиця

Неодноразово колекціонерка виставляла старовинні сорочки та різні елементи народного одягу на виставках, що відбувалися в Тернополі, області, Україні. Так, минулого року унікальні борщівські вишиванки побачити в Збаражі та Коломиї, а з першого до вісімнадцятого квітня цього року триває виставка у національному музеї в Києві.

Із організацією цієї виставки мені дуже допоміг мер Борщова Іван Башняк, тернопільський підприємець Тарас Демкура та генеральний директор київської компанії “Кнауф” Олександр Гавриш, – каже Віра Матковська. – Я дуже задоволена презентацією, яку чудово організувала Леся Башняк.

Оглянути експозицію приходили відомі артисти, скульптори, дизайнери, вишивальники. Усі вони були приємно вражені побаченим. На відкриття, за словами колекціонерки, запросили чимало мас-медіа.

Я дуже задоволена цією виставкою, оскільки прийшло досить багато відвідувачів, – зізнається співрозмовниця. – Єдине, що мене засмутило, та це те, що з Тернополя ніхто так і не приїхав, попри всі обіцянки. Не було нікого і з тернопільського братства, тому Тернопілля представляла заступник міністра культури України Ольга Бенч.

Віру Матковську підтримала делегація з Борщова. Презентацію вів Петро Довгошия. Фотографував тернопільський фотохудожник Михайло Урбанський, роботи якого представлені в експозиції.

До речі, на виставку у Київ тернополянка завезла майже 400 одиниць народного костюма, а в залі представили всього лиш 170 речей.

У колекції — 113 чорних сорочок

Загалом, у приватній колекції Віри Матковської майже тисяча жіночих і чоловічих сорочок та інших елементів народного костюма, а також обрусів, рушників. В основному вони дійшли до наших днів із кінця XIX — початку XX толіття.

Унікальні вишиванки займають чимало місця у квартирі. Ті, що вишиті бавовняними чи шовковими нитками, лежать складені в сумках, а вишиті вовною — висять на вішаках.

Усі сорочки ткані з коноплі і вишиті здебільшого вовняними нитками унікальною, на жаль, вже втраченою технікою, “колодкою”, фактура якої скидається на орнаментальне різьблення по дереву. Є в колекції тернополянки й сорочки, вишиті шовком, напівшовком та муліне в техніці низинка, хрестик, гладь.

Найвідоміша з вишиванок – чорна сорочка, оповита легендами Борщівського краю. Їх носили сім поколінь жінок із семи сіл над Дністром, де турки під час набігів повбивали всіх чоловіків. Не менш цікавими є вишивки борщівських майстринь і у веселих життєстверджуючих тонах.

Дає вишивкам нове життя

Віра Матковська й досі не припиняє поповнювати свою колекцію. Робить це за рахунок коштів, які отримує від прокату унікальних сорочок. Жінка навіть винайшла власний спосіб догляду за цими речами.

Більшість придбаних мною вишиванок були просто в страшному стані, – пригадує колекціонерка. – Непрані десятками років, хтозна, де зберігалися. Тож я винайшла свій спосіб догляду за ними, адже чимало сорочок вишиті нитками, фарбованими натуральними барвниками. Я перу їх “Ванішом” у пральній машинці-автоматі в делікатному режимі. Так ці речі не линяють і не втрачають своїх яскравих кольорів.

Нещодавно пані Віра, завдяки знайомій кравчині, зважилася робити нові сорочки зі старих. Каже, що виходять досить оригінальні речі, нічим не гірші за роботи модних дизайнерів.

Попри багату колекцію тернополянка зізнається, що їй важко визначитися зі своєю улюбленою борщівською сорочкою.

— Я не можу сказати, яка з них моя улюблена, — усміхається пані Віра. — Тому що серед них, як і серед квіток, нема негарних. Також нема сорочок, схожих між собою. Кожна з них особлива по-своєму.

Дві мрії жінки — про фестиваль борщівської вишиванки та видання книги про свою унікальну колекцію — уже здійснилися. У Борщові кілька років поспіль відбувається  фестиваль “В Борщівському краї цвітуть вишиванки”. Книгу “Борщівська сорочка з колекції Віри Матковської” жінка теж видала.

Нереалізованою залишилася ще одна велика мрія — ділянка для будівництва студії, де пані Віра могла б виставити свою колекцію, щоб люди мали можливість оглянути вишивки та ознайомитися з узорами. Наразі це питання попри гучні обіцянки посадовці відклали на невизначений термін.

Колекціонує статуетки, тарілки і фото

Крім сорочок, Віра Матковська збирає й інші елементи народного костюма — запаски, обгортки, коралі, дукачі і навіть черевики.

Я маю пару коралей, по п’ять разків кожні, котрі дістались мені у спадок від прабабусі, – каже співрозмовниця. – Придбати інші не можу, бо вони дуже дорого коштують. А от дукачі (австрійські срібні монети — прим. ред.) й досі купую. Найдавніший дукач у моїй колекції — це Марія-Тереза 1788 року.

Придбала пані Віра і шість пар черевиків кінця ХІХ- початку ХХ століть. Тканим і вишимим обрусам, а також подушкам і рушникам вже й лік згубила.

Із задоволенням збираю також фарфорові статуетки в українських народних костюмах, розмальовані пляшки, польські та австрійські тарілки, – зізнається жінка. – Останніх у мене зо три десятки назбиралося.

А ще пані Віра колекціонує старі чорно-білі світлини, де люди в українських строях. У помешканні жінки є чимало плакатів і календарів такого ж плану. Про літературу, що стосується вишивки, й говорити годі – таких книжок у жінки чимало.

У Києві відкрилася виставка “Борщівська сорочка з колекції Віри Матковської”

В Борщівському краї цвітуть вишиванки